Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Повернули і вийшли на вулицю Нехайську.
Пречиста обернулася і поглянула на Озальську. Вказівним пальцем показала на трохи віддалену вулицю Окичку.
— Там, на тій вулиці, був кінотеатр. Писало «Кінотеатр»… і ще щось.
Дамір зробив поважний вигляд:
— Писало «Триглав». Одного разу я був там.
— Коли, коли ти був? Стільці ще були кольорові?
— Не пригадую кольорових стільців. Я страшенно нервував, боявся, щоб мене не викинули. Але пригадую, що цілий ряд трясся, коли один сміявся.
— Ааа… з’єднані стільці. Точно, колись в кінотеатрах сидіння були з’єднані, але їх можна було сувати. Який ти фільм дивився?
— Не знаю. Я тільки боявся, щоб мене не викинули.
Пречиста була схвильована.
— Ходімо подивимося, що там!
— Там зараз продаються порошки.
— Порошки? В кінотеатрі? Цікаво.
— Та ні. Нема більше кінотеатру. І Триглава більше нема. Колись це була гора, найбільша гора.
— Як то нема Триглава?
— Нема, знаю, що нема, я бачив у Давидовому підручнику з природи і суспільства.
Запереживав, що Пречиста неправильно про нього подумає, і додав:
— Давид дозволив мені подивитися.
— Та я знаю, що ти нічого не рухав би без дозволу. Я не про це думаю. Просто мене стурбував Триглав.
Примружилася і замовкла. І Дамір стих. Пречиста із полегшенням зітхнула.
— Ходімо далі, все гаразд із Триглавом. Він там, де й був, я перевірила. То ваші книги змінилися, а не Триглав.
Йому теж полегшало. Нарешті вони вийшли на відкриту ділянку парку, і Дамір без якої-небудь чіткої причини гордо перейшов вулицю і рушив стежкою, посипаною галькою.
— Даміре, чому ми йдемо цією дорогою?
— Бо тут гарніше.
— Мені ні, мене цікавлять люди, а не порожній парк.
— Та він не порожній. Ось там!
Показав рукою.
— Там стоїть якась пані, сипле кукурудзу голубам.
— Пані, які сиплять кукурудзу голубам — однакові на всій земній кулі. Ні я їм не потрібен, ні вони — мені. Вони мають голубів. Голуби — їх.
Він образився і рушив на Озальську.
— Ну, зараз ти побачиш тих своїх людей!
Як тільки вони ступили на тротуар, Дамірові кроки збилися; повз них промчав велосипедист, і Пречиста сплеснула ручками.
— Їздить тротуаром, я знаю, що це заборонено. Зараз того нещасного схопить поліція!
— Не схопить, в нас велосипедисти здебільшого їздять тротуарами.
Правим боком тримався стін будівель. Відчував, що так, з того правого боку, і вона в більшій безпеці. Захищена.
Пречиста нахилила голівку, дивлячись на трамвайну колію і дорогу.
— Коли я востаннє тут була, вздовж цієї вулиці текла ріка, трамвайної колії не було видно. Тільки вантажівки з людьми проїжджали.
А тоді після паузи:
— Ви й не усвідомлюєте, ви — загребці, що живете на потічках і озерах. Ви живете на воді. Загреб — це велике закидане озеро.
Дамір запротестував.
— Неправда, Загреб — найгарніше місто.
Пречиста намагалася не сміятися, але її голос бринів.
— Даміре, скільки міст, крім Загреба, ти бачив?
— Жодного.
Вона йому нічого не відповіла, відчула, що його плечі опустилися, і їй було шкода, що вона переборщила.
Вона припинила дискусію про найкрасивіші міста. І про закидане озеро. Але розповіді про воду не могла позбутися.
— Коли цією вулицею текла ріка, тоді було багато молитов.
— Ти на якусь зважила?
Вона промовчала. Дамір уже звик, що вона не відповідає на такі запитання, і тому лише дивився під ноги.
— Дивися, Даміре! Зовсім нова вулиця, жодної старої хати.
— Це Соколградська.
— Тепер пригадую. На ній було повно низьких хатинок, подвір’їв, садів і старих водяних колонок. Пригадую, пригадую…
Дамір не міг того бачити, але Пречиста дійсно заплющила очі.
— Пригадую якогось хлопчика, який навіть взимку бігав до колонки з голою головою і без светра. Йому ніколи не було холодно.
Розплющила очі і, не знаючи, для чого це говорить Дамірові, пробурмотіла:
— Я його бачила на вулиці кілька днів тому, він старий, сивий, живе не тут, але тиняється вулицею в розстебнутій куртці. Гаряче йому. Він шукає стару колонку. Хворіє на невиліковну хворобу. Ностальгію.