Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Прем’єр: І прошу мене уважно вислухати! Дуже уважно!
Лоренц: Пане прем’єре. Прошу вас негайно забрати ваш кашубський палець з-перед моїх очей. Негайно. Я розумію, що ви Дизма[61] без компетенції й освіти, що ви загрузли у своїй неочікуваній кар’єрі, а до того ж мама не навчила вас манер і ви не маєте уявлення, як ставитися до жінок. Попри це…
Прем’єр: Не ображайте мою матір!
Лоренц: Палець.
Прем’єр: Моя сім’я свята!
Лоренц перейшла від слів до дії. Вона схопила палець прем’єра, який епілептично танцював перед її очима, і хряснула ним об стіл, що стояв між ними, аж затріщала стільниця.
Каролеві вдалося відтягнути Лоренц. Інші троє дивилися нажахано (генерал і Ґмітрук) і весело (Ліза) на сцену, що розігрувалася на їхніх очах.
Хвилину відпочивали, сопучи у своїх кутках. А потім прем’єр від душі розсміявся.
Прем’єр: Прошу вас подумати, чи не хотіли б ви працювати в канцелярії. На посту держсекретаря. Лімузин, службова квартира, премії, для родини також роботу знайдемо. Охоче нацьковував би вас іноді на опозицію.
Лоренц: Я можу відповісти після наступних виборів?
Прем’єр: Не думаю… ха-ха, дуже дотепно. Поговоримо серйозно. Чому ви кажете про містифікацію?
Лоренц: Знімки, які ми отримали, були фальшивкою. У тому будинку, на тій стіні справді висіло щось, що нагадувало Рафаеля, але точно ним не було.
Ґаґатек: Ви звинувачуєте людей, які проводили експертизу цих знімків. А я пригадую, що було дві незалежні експертизи.
Лоренц: Так, але їх проводили експерти-фотографи, а не знавці мистецтва ренесансу. І експерти мали рацію. Знімки не були фальшивкою, це були автентичні знімки об’єкта, який висів на стіні. Сама картина теж не була фальшивою, у тому розумінні, що не була виконана якимось майстром із Петербурга.
Прем’єр: Чому з Петербурга?
Лоренц: У їхній академії найкраще навчають художньої техніки, а копіювання — це технічне вміння. Це неважливо. Важливо те, що вона не була фальшивкою.
Прем’єр: Тоді що це було?
Лоренц: Олеографія. Я повинна була це зрозуміти. Відбиток на полотні, зроблений на основі довоєнних знімків Рафаеля. Звичайно, виконано дуже професійно, без жодної зернистості і такого іншого. Але він нічим не відрізняється від кічу, що продається в крамницях по кільканадцять злотих. Так, задум справді був геніальний у своїй простоті. На знімку олеографія картини, виконана на основі фотографії, має вигляд картини. Тим паче, що знімок було зроблено крадькома, і він трохи змазаний. Якщо ми мали на чомусь впійматися, то саме на цьому.
Прем’єр: Добре, але кому потрібна була ця постановка? Чого цей «хтось» хотів досягти?
Лоренц: Це запитання до цього похмурого пана. У мене є кілька власних версій, але спочатку я хотіла б обговорити їх із колегами.
Прем’єр: Наскільки я розумію, це, зрештою, означає, що Рафаеля немає і немає шансів його знайти.
Ліза: Необов’язково. Маємо один добрий снід.
Прем’єр: Що?
Кароль: Гадаю, що пані Тольґфорс мала на увазі «хороший слід».
Прем’єр: Ви впевнені?
Ліза: Не заливаю людям, що веду якийсь дотепний жарт.
Прем’єр: Що… що?
Кароль: Вона впевнена.
Ліза: Мені треба тільки повістка на огляд.
Прем’єр: А вона точно знає польську?
Кароль: їй необхідний пропуск для перевірки.
Прем’єр: їй, мій дорогий пане, треба повернутися до в’язниці, бо мусить ще трохи відсидіти.
Лоренц: Ви нам винні, пане прем’єре.
Домовилися, що, по-перше, Ліза має ще два тижні неофіційного звільнення, по-друге, вони можуть необмежено користуватися з послуг пана Ґаґатка, тобто зі служб Речі Посполитої, по-третє, в разі провалу вони стануть іще більш нелегальними, ніж досі.
— Ви пам’ятаєте зустріч у помешканні Кароля в Середмісті? — запитала докторка Зоф’я в Анатоля. — Там висів портрет Вичулковського, який німці вкрали в нас під час війни і який Кароль знайшов у Берліні. Звісно, я його знала, бачила довоєнні фотографії, готувала каталоги з його репродукцією, впізнала б його скрізь. Але коли я вперше його побачила, то мене охопили дуже сильні емоції. Так само було і з іншими віднайденими картинами. Це ніби шок, коли раптом так добре зафіксовані в голові обриси набирають барв. Живопис — це ж кольори. З кольорами змінюються емоції, підтексти, контексти, настрої, пори року, глибина, перспектива, приховані значення. Чорно-білі репродукції нагадують радше похоронні портрети оригінальних картин…
61
Никодим Дизма — головний герой знаменитого роману Т. Доленги-Мостовича, узагальнений образ кар’єриста.