Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Від подій у Нью-Рошелл минуло вже тридцять шість годин. За цей час вони встигли оглянути себе (ті, хто цього потребував), розшукати одне одного й евакуюватися зі Штатів нічним рейсом разом із міністром закордонних справ, відвідати прем’єра, дозволити принизити себе і втекти з Варшави до маєтку Кароля під Мщоновим, щоб зібратися з думками й вирішити, чи це кінець, чи, може, все ж таки ні.
Тепер сиділи мовчки зі склянками й келишками в долонях, вигляд мали кепський. Навіть якби хотіли забути про загрозу, то перев’язана голова Лізи, яка сама себе оскальпувала, аж надто добре нагадувала, що були на волосину від смерті.
Допила вино і простягла руку в бік Кароля, який щедро долив їй чудового, хай і з ароматом сільського подвір’я, органічного корб’єра. Напій пасував господареві.
— Можеш зараз пояснити, звідки ти знаєш, що це фальшивка? — Анатоль звернувся до неї дуже приязно. — Я не хочу сваритися. — Він підняв руки, наче захищаючись. — Просто нам усім цікаво.
Кароль хмикнув і підняв келих до неї.
— За гострий язичок!
Вона зітхнула. Фактично, на зустрічі у прем’єра в неї здали нерви. З аеропорту на кількох лімузинах поїхали на виклик на Уяздовські Алеї, де в «кубику» уже чекав на них прем’єр. Той самий молодий солдат стояв на вході, так само попросив роззутись, і це не було добрим початком. Сказала, що відмовляється — головним чином тому, що мала взуття на ногах уже двадцять годин — і що роззується тільки тоді, коли побачить прем’єра босим. Через п’ять хвилин перепалки з’явився розлючений прем’єр. Солдатові, який доводив, що існують правила, сказав, що він сам їх підписував і щоб він зважав, бо його можуть перевести в охорону політиків коаліційної партії і він пізнає усі польські сараї швидше, ніж йому здається.
Солдат замовк і про всяк випадок віддав честь.
У «кубику» вже чекав генерал Ґаґатек з Агентства розвідки. Представника міністерства культури, на щастя, не було, мабуть, глитав тартики на якомусь симпозіумі на тему вартісності вартостей, профінансованому з коштів для бібліотек та будинків культури. Перебіг розмови був приблизно такий.
Прем’єр: Чи ви зовсім подуріли? Ви мали вкрасти шматок дошки, а не бавитися в стрілянину під Нью-Йорком. Якщо американці зчинять із цього ґвалт, то повертайтеся до Штатів, щоб там відсидіти своє. Щоб не казали, що не застерігав.
Лоренц: Не ми почали. Зрештою, тільки майор Ґмітрук мав зброю.
Прем’єр: Дякувати Богові, інакше там оголосили б національну жалобу. «Місто трупів». «Нова садиба Кореша». «Аль-Каїда з Польщі». О, саме так: «Аль-Каїда з Польщі».
Лоренц: Американці не скажуть ані слова. Це була містифікація.
Прем’єр: Жінко! Яка містифікація?! Ти здуріла?!
Лоренц: Не жінко, а докторко Лоренц. А кричати можете на свою дружину.
Прем’єр: Не ображайте мою дружину.
Лоренц: Я не ображаю вашу дружину. Лише здогадуюся, що як близька людина, вона може дозволити вам собою помикати. А я не дозволяю.
Прем’єр: У такому разі поговоримо інакше. Справді інакше.
Лоренц: Як інакше? Зітнете мені голову? Накажете відшмагати? Це ж треба, досить було виграти другі вибори, і вже поводитесь як королі. О ні, секундочку, я знаю… о Боже… ви напевно хотіли сказати, що позбавите мене моєї нещасної посади в державній адміністрації.
Прем’єр: О ні, люба пані докторко…
Лоренц: Не таким тоном. Дуже прошу.
Прем’єр: Не диктуйте мені…
Лоренц: Це ви не диктуйте, оскільки п’ятнадцять годин тому повз мене свистіли кулі, бо голова Ради міністрів моєї країни відправив мене на непідготовлену розвідкою місію. А ви де були?
Прем’єр: У Сопоті, у родини. Як щотижня. Зрештою, це вас не обходить.
Це ще більше її розсердило. Цей кашуб[60] служіння Польщі вбачав у тому, щоб улаштовувати собі п’ятиденний робочий тиждень, як пані на пошті, й кожного вік-енду їхати до Труймяста до своєї дружини, яка «ох, ох, страшенно не любить столицю». Сімейні вік-енди прем’єра коштували платникам податків мільйон злотих на рік.
60
Кашуби — етнічна група поляків, яка населяє Кашубію — частину польського Помор’я.