Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
— Передусім кладемо документи на полицю.
Гермод знав, що це означає. Знав американців, їм вдавалося за півгодини зачистити сліди після кожної операції так, що залишалася лише тоненька папка в сейфі на дні якогось бункера. Зникнуть контакти, комунікаційні канали, телефони, адреси на серверах і рахунки, з яких здійснювалися перекази. Роки діяльності в умовах демократії, коли будь-який журналюга чи конгресмен міг копирсатися в їхніх починаннях, навчили американців того, що він називав «бюрократичним напалмом». Один сигнал — і запускалися механізми, фахівцям вдавалося стерти кожен слід за час, який знадобився б таксі на дорогу від Капітолія до Пентагона.
— Я хотів би це завершити.
— Але ми не хотіли б. Ти спаскудив справу в Європі, спаскудив справу тут. Двічі тебе пошив у дурні якийсь командосина, другого разу ти мало не загинув. Рекомендую відпочинок, відпустку, реабілітацію в якомусь сонячному місці.
— Наполягаю.
— Їдь додому, Мартіне. Де б він у тебе не був. Повір мені, це добра порада.
Гермод зрозумів: американці вирішили, що самі все закінчать і вишлють свою кавалерію. А це не було доброю новиною для шукачів Рафаеля. Хірургічна точність у розумінні американської армії означала качків з кулеметами, що розкидають гранати так само охоче, як малі дівчатка пелюстки троянд на католицькій процесії.
— Твоя правда, — збрехав він. — Відпустка й заслужена пенсія. Тут безпечно?
Сивуватий чоловік кивнув головою на знак того, що в приміщенні, у якому вони перебувають, немає підслуховувальної апаратури.
— Як старому знайомому. Ти знаєш наше CV. Політика, велика промисловість, Близький Схід. Усе зрозуміло. А це? Любителі з провінції, захоплені якимось старим мотлохом, вартим, по суті, дрібних грошей. Що це?
Сивуватий чоловік зітхнув.
— Ти знаєш, що я не можу нічого сказати, Мартіне. Але, як старому знайомому, скажу, що трапляється старий мотлох, іноді справді старий, поява якого була б для національної безпеки більшою загрозою, ніж атомні бомби в інтернет-магазинах. Розумієш?
Гермод кивнув головою. Звісно, розумів. Зброя — це трупи, кілька трупів більше не робить великої різниці. Адже добра пропаганда з одного трупа може зробити привід для війни, а з тисячі — нещасний випадок, який нічого не значить.
Проте знання, знання — це влада.
Вона не любила села, але була закохана в цей дім. Традиційний, солідний, без будь-яких фантазій, великих засклених просторів, напівкруглих веранд чи декоративних балконів на опуклих колонах. Прекрасний у своїй простоті дім з дитячого малюнка. Кам’яний підмурівок, моноліт з червоної цегли з елементами з темного дерева, пофарбовані у зелене дерев’яні частини дверей і вікон. Усе це було прикрите похилим дахом з трохи замшілою черепицею, з якого виступали еркерні вікна кімнат на другому поверсі й два димарі: один від печі у вітальні, другий від каміна з просторого кабінету, священного місця Кароля Бознанського. Єдиним архітектурним відхиленням була велика тераса, на яку можна було вийти зі спальні на другому поверсі.
Боролася з собою, як тільки могла, але марно. Ще коли їхала через вишневий сад, що розлігся між ворітьми й будинком, бачила лише цю спальню. Велике вікно, що вело на терасу, і менше — з видом на поля з боку Тарчина. Натуральний білий шерехатий тиньк, що контрастував із залишеними нагорі мореними сірими бантинами[59]. Звичайне соснове ліжко, лляна постіль. І кольорові плями обабіч — нагромаджені на двох нічних столиках альбоми з художніми репродукціями, нотатники, романи з візитівками замість закладок. Завжди декілька. Один серйозний, який Кароль мав прочитати, але йому не хотілося. Один польський непотріб без початку й кінця, який всунув йому хтось із знайомих письменників. І якийсь американський бестселер. Йому вдавалося згаяти ніч і потім переносити зустрічі тільки тому, що не міг відірватися від Лі Чайлда або Джеффрі Дівера.
Дотик льону, темрява, легко розсіяна світлом нічника, шелест перегорнутих сторінок, запах мокрих мазовецьких лугів улітку й палаючих дров у печі взимку. Тепло від тіла, що метушиться поруч. Чому саме в них не вийшло? Що за нонсенс, чому тоді не змогли домовитися, думала вона.
Таксі зупинилося, і всі вийшли перед будинком Кароля.
— Що, кицю? — Підморгнув їй, вовтузячись із замком. — Оживають спогади?
Миттю пригадала собі, чому вони тоді не домовилися. Пригадала з усіма подробицями.
За годину по тому сиділи в кабінеті Кароля на корбюз’єрівських класичних чорних диванах і кріслах у формі кубиків, що складалися з обшитих шкірою подушок, утиснутих у хромовану раму. Не захоплювалася міжвоєнним дизайном, усі ці баухаузи краще виглядали, ніж функціонували. Підібгала ноги і втиснулася в куток дивана, зігріваючи в долонях келих червоного вина. У каміні палахкотів вогонь, але все одно було холодно. З жалем подумала, що це не резиденція Ричмонда, яку можна розігріти заздалегідь. Резиденція Ричмонда… Від спогаду про недавню пригоду її почало нудити.
59
Бантина — поперечна балка між кроквами.