Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Ти спав із лиця, — повторила жінка з горіховими очима. — Та й голову щось наче сніжком припорошило.
— Що поробиш, — посміхнувся у відповідь Шарлей. — Tacitisque senescimus annis [194]. Хоча тобі, їмосте Дзержко Збилютова, роки, здається, тільки додають вроди і чарівності.
— Не підлещуйся. І не їмостися, бо я відразу починаю почувати себе ніби якась стара баба. Та й не Збилютова я вже. Коли Збилют упокоївся, я повернулася на дівоче прізвище — Дзержка де Вірсінг.
— Правда, правда, — покивав головою Шарлей, — розпрощався з цим світом Збилют із Шаради, упокій, Господи, його душу. Скільки то вже років, Дзержко?
— На Побиття дітей два роки буде.
— Правда, правда. А я в цей час…
— Знаю, — різко урвала вона його, кинувши на Рейневана проникливий погляд. — Ти все ще не представив мені свого супутника.
— Я… — Рейневан якусь мить вагався, та врешті-решт вирішив, що назватися «Ланселотом з Воза» перед Дзержкою де Вірсінг може бути і нетактовно, і ризиковано. — Я — Рейнмар із Беляви.
Жінка якийсь час мовчала, свердлячи його поглядом.
— Воістину, — процідила нарешті, — гора з горою… Поїсте пивної зупи, бірмушки, хлопці? Тут подають знамениту бірмушку з сиром. Щоразу її їм, коли тут зупиняюся. Скуштуєте?
— Ну аякже, — Шарлеєві очі заблищали. — Звичайно ж. Дякую, Дзержко.
Дзержка де Вірсінг ляснула в долоні, негайно з'явилися слуги, забігали. Видно, торговку конями тут знали і шанували нівроку. Рейневан подумав, що вона й справді, мабуть, не раз зупинялася тут із табуном, який гнала на продаж, не один флорин залишила тут, у цьому заїзді при свидницькому тракті, біля села, назву якого він уже призабув. І не встиг згадати, бо подали страву. За хвилину вони з Шарлеєм уже сьорбали поливку, виловлюючи грудки сиру, працюючи липовими ложками швидко, але так ритмічно, щоби не зіштовхуватися ними в мисці. Дзержка тактовно мовчала, дивилася на них, погладжуючи запітнілий від холодного пива кухоль.
Рейневан глибоко зітхнув. Він жодного разу не їв гарячої їжі відтоді, як пообідав у каноніка Отто в Стшеліні. Шарлей же дивився на пиво Дзержки так промовисто, що і для них відразу ж принесли кухлі, з яких стікала піна.
— Куди Бог провадить, Шарлею? — нарешті заговорила жінка. — І чому ти по лісах вплутуєшся у бійки з селянами?
— Йдемо на прощу в Барде, — безтурботно збрехав демерит. — До Бардської Божої Матері, помолитися за виправлення світу сього. А напали на нас, не пояснивши, за віщо. Воістину, світ сповнений підлоти, а по трактах і в лісах значно простіше зустріти мерзотника, ніж абатису. Та голота напала на нас, ще раз кажу, без причини, керована грішною жагою чинити зло. Але ми прощаємо винуватцям нашим…
— Селян, — Дзержка припинила його балаканину, — я найняла, щоби вони допомогли мені шукати жеребця, який втік. Що це мерзенні хами, не заперечую. Але далі вони щось мололи про переслідуваних, щось про призначені винагороди…
— Маячня пустоголових і вбогих розумом, — зітхнув демерит. — Хто ж спроможеться їх збагнути…
— Ти сидів під замком на монастирській покуті. Правда?
— Правда.
— І що?
— І нічого, — на обличчі Шарлея не здригнулася жодна жилка. — Нудьга. Усі дні однаковісінькі. Один за одним. Matutinum, лаудеси, прима, терція, потім на Барнабу, секста, нона, потім на Барнабу, вечірня, collationes, комплета, на Барнабу…[195]
— Перестань врешті-решт викручуватися, — знову перебила його Дзержка, — Ти прекрасно знаєш, про що мені йдеться, так що кажи: чкурнув? Тебе переслідують? Призначили винагороду?
— Боже борони! — Шарлей вдав, що ображений таким припущенням. — Мене звільнили. Ніхто за мною не женеться, ніхто не переслідує. Я — вільна людина.
— Як я могла забути, — уїдливо кинула вона. — Але добре, нехай буде, вірю. А раз вірю… То висновок напрошується простий.
Шарлей, демонструючи зацікавленість, підняв брови з-над ложки, що її якраз облизував. Рейневан неспокійно завертівся на лаві. Як виявилося, слушно.
— Висновок напрошується простий, — повторила, розглядаючи його, Дзержка де Вірсінг. — Отже, це молодий пан Рейнмар із Беляви є об'єктом полювання і переслідування. А здогадалася я не відразу, хлопче, через те, що в таких аферах рідко програєш, ставлячи на Шарлея. Ох і підібралися ви — два чоботи пара…
194
[Примітка автора] Tacitisque senescimus annis — «Старіємо з тихим плином літ» (Овідій).
195
Молитви: matutinum — близько третьої години ранку; лаудеси — близько п'ятої години ранку; прима — перед сходом сонця; терція — близько 9 години ранку; секста — приблизно ополудні, себто через 6 годин після сходу сонця; нона — близько 15 години дня, через 9 годин після сходу сонця; вечірня — о 16 год. 30 хв.; collationes — читання «Співставлень» (Collationes patrum) Йоанна Кассіана; комплета — близько 18 год. вечора. «На Барнабу» — стосувалося тих братів, яких приваблювали принади брата Барнаби, «вродливого і пухкенького, як дівчинка».