Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Давай… — прохрипів лицар. — Добий мене, єретику. Ти убив мого брата, убий і мене. І хай тебе пекло поглине…
— Вольфгер Стерча.
— Щоб ти здох, Рейневане Беляу.
Наблизилися два гусити із закривавленими ножами. Самсон встав і загородив їм дорогу, а в його очах було щось таке, що гусити швидко відійшли.
— Добий мене, — повторив Вольфгер Стерча. — Чортове поріддя. Чого ти чекаєш?
— Я не вбивав Нікласа, — сказав Рейневан. — Ти чудово це знаєш. Я все ще не впевнений в тому, яку роль ви зіграли в убивстві Петерліна. Але знай, Стерча, що я сюди повернуся. І розрахуюся з винними. Знай це сам і передай іншим. Рейнмар з Беляви повернеться у Шльонськ. І зажадає розрахунку. За все.
Обличчя Вольфгера зм'якло, розслабилося, Стерча грав зуха, але тільки тепер зрозумів, що має шанс вижити. Попри це він не сказав ні слова, відвернув голову.
Поверталася з погоні та розвідки кіннота Бразди. Піхотинці, яких підганяли командири, покинули оббирати полеглих, сформували маршовий стрій. Підійшов Шарлей із трьома кіньми.
— Вирушаємо, — кинув він коротко. — Самсоне, зможеш їхати?
— Зможу.
Вирушили вони тільки через годину. Залишивши за спиною кам'яний покутний хрест, одну з численних у Шльонську пам'яток злочину і запізнілого каяття. Тепер, крім хреста, роздоріжжя позначав ще й курган, під яким поховали Олдржиха Галаду і двадцятьох чотирьох гуситів — Сиріток із Градця-Кралове. На кургані Самсон застромив щит. Із променистою облаткою і чашею.
І написом: BŮH PÁN NAŠ.
Армія Амброжа йшла на захід, до Броумова, залишаючи за собою широку чорну смугу зораного колесами й вимішаного чобітьми болота. Рейневан обернувся в сідлі, подивився.
— Я сюди повернуся, — сказав він.
— Якраз цього я і боявся, — зітхнув Шарлей. — Якраз цього я і боявся, Рейнмаре. Що ти власне це скажеш. Самсоне?
— Що?
— Ти щось бурмочеш собі під ніс, до того ж по-італійськи, тож, гадаю, це знову Данте Аліг'єрі?
— Правильно гадаєш.
— І, певно, уривок, що пасує до нашої ситуації? До того, куди ми оце прямуємо?
— Авжеж.
— Гм-м-м… Fuor de la queta… Отже, ми йдемо, ти вважаєш… Я не буду занадто настирливий, якщо попрошу перекласти?
— Не будеш.
На західному схилі Голінця, у тому місці, звідки як на долоні видно було долину й армію на марші, на гілку ялини сів великий стінолаз, обтрусивши сніг із глиці. Стінолаз повернув голову, його нерухоме око, здавалося, виглядало когось у колоні.
Стінолаз, видно, нарешті побачив те, що хотів побачити, бо розтулив дзьоб і заскрекотів, і в цьому скрекоті був виклик. І страшна погроза.
Гори потопали в каламутному sfumato[574] похмурого зимового дня.
Знову пішов сніг. Засипав сліди.
573
[Примітка автора] «…туди, де жаль…» — Данте, «Божественна комедія», пісня четверта, переклад як вище. В оригіналі: Fuor de la queta, ne I'aura che trema. E vegno in parte ove non e che luca. (Данте Аліґ'єрі, «Божественна комедія», ч. 4. Переклад М. Стріхи.)
574
Розмитість контурів, імла.