Людина без властивостей. Том III

Їхню розмову урвала Рахель — вона прийшла сказати, що Діотима чекає на Ульріха. Туцці звелів подати йому пальто й капелюха.

 — Якби ви були патріот… — мовив він, стромляючи руки в рукава пальта, яке йому тримала Рахель.

 — То що б я мав тоді робити? — спитав Ульріх і перевів погляд на чорні зіниці покоївки.

 — Якби ви були патріот, то бодай звернули б увагу моєї дружини чи графа Ляйнсдорфа на ці проблеми. Я зробити цього не можу: в устах рідного чоловіка таке пролунає для неї надто прісно.

 — Але ж мене тут ніхто серйозно не сприймає, — спокійно відповів Ульріх.

 — Ох, не кажіть! — жваво вигукнув Туцці. — Вас не сприймають серйозно в тому самому сенсі, що й решту людей, але вже давно вас усі дуже бояться. Потерпають, що ви дасте Ляйнсдорфу яку-небудь геть божевільну пораду. То чи знаєте ви, що таке європейська рівновага?! — настирливо правив своєї дипломат.

 — Та, мабуть, приблизно знаю, — відповів-промовив Ульріх.

 — Тоді вас можна привітати! — роздратовано й гірко сказав Туцці. — Жоден із нас, професійних дипломатів, цього не знає. Це те, чого не можна порушувати, а то всі тоді накинуться одне на одного. Але що саме не можна порушувати, ніхто напевно не знає. Пригадайте на хвилинку, що діялося навколо вас в останні роки і діється й досі: італо-турецька війна, Пуанкаре в Москві, багдадське питання, військова інтервенція в Лівії, напруження в австро-сербських стосунках, адріатична проблема… Це що — рівновага? Нас незабутній барон Еренталь… Але не хочу вас довше затримувати!

 — Шкода, — запевнив його Ульріх. — Якщо європейську рівновагу можна розуміти так, тоді вона — якнайкращий вияв європейського духу!