Людина без властивостей. Том III

 — Ви справді хочете, щоб я вам сказав?

 — Згораю від нетерплячки!

 — Уже й не знаю, з чого почати.

 — Ось бачите! Чоловіки про таке розбалакувати не люблять. Та якби ви мали душу, то зараз просто розглядали б мою душу й милувалися б нею. Ми піднеслися б на висоту, де немає ні думок, ні слів, ні вчинків. Зате є таємничі сили й приголомшливе мовчання! Чи можна душі закурити? — спитав він і припалив сиґарету; потім похопився й, згадавши про обов’язки господаря дому, простяг портсиґара Ульріхові.

Загалом Туцці трохи пишався тим, що нарешті прочитав Арнгаймові книжки, а позаяк вони лишилися для нього нестерпними, то його тішило власне відкриття: адже це саме він відкрив можливу користь їхньої пишномовної манери для незбагнених цілей дипломатії. Воно й справді, кому ж би ще скортіло марно виконувати таку тяжку роботу, і кожен, бувши ним, спершу, мабуть, досхочу потішився б, але дуже скоро не стримався б перед спокусою навести задля проби ту чи ту цитату або висловити щось таке, що однаково годі висловити з точністю однією з отих дратівливо туманних нових думок. Таке торує собі шлях натужно, адже нова вдяганка ще здається смішною, але до неї швидко звикають, і так непомітно змінюється у своїх формах вияву дух часу, і тут Арнгайм, зокрема, мав шанс надбати собі нового прихильника. Навіть Туцці визнавав уже, що вимогу поєднати душу й економіку можна сприймати, попри принципову ворожість між цими двома, як щось на кшталт психології економіки, і його непохитно захищала від Арнгайма, по суті, лише Діотима. Бо в її взаєминах з Арнгаймом тоді вже настала (про це ще ніхто не здогадувався) певна прохолода, яка на все, що Арнгайм казав про душу, накликала підозру, нібито всі його висловлювання — лише відмовки, і, як наслідок, саме тими висловлюваннями й кололи очі начальникові відділу Туцці ще роздратованіше, ніж будь-коли. І його можна було зрозуміти: за таких обставин він припускав, що дружинині взаємини з тим чужоземцем ще на піднесенні, — взаємини, які були не коханням (бо в такому разі він як чоловік своєї дружини міг би вжити відповідних заходів), а «станом кохання» і «закоханим мисленням», отож стояли настільки вище від усіляких негідних підозр, що Діотима сама відверто казала про те, на які думки ці взаємини її надихали, а останнім часом навіть досить нетерпляче вимагала від Туцці, щоб духовну участь у них брав і він.