Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Якщо ви хотіли мені це пояснити, то я вас, на жаль, не зрозумів, — сказав Туцці.
— Та це ж бо дуже просто: у вас немає другої загати, а отже, немає й принципу мудрости, і ви не розумієте жодного слова з того, що кажуть люди, які мають душу. З чим я вас і вітаю!
Помалу Ульріх усвідомлював, що він у безглуздій формі висловлює в цьому дивному товаристві думки, цілком придатні для пояснення почуттів, які невиразно тривожили і його власне серце. Припущення, що в разі дуже гострої сприйнятливости емоції можуть вихлюпуватись через край, а потім входити в свої береги, м’яко й безкрайньо, немов водяна гладінь, поєднуючи почуття з усіма речами на світі, — припущення це викликало в його пам’яті спогад про великі розмови з Аґатою, і на його обличчі мимоволі проступила озлоблена й водночас розгублена міна. Туцці поглядав на нього з-під напівопущених повік і з Ульріхового сарказму невиразно відчував, що тут він, Туцці, — не один такий, чиї «загати» не відповідають його бажанням.
Обидва майже не помітили, як довго не було Рахель; її затримала Діотима, щоб дівчина швиденько допомогла дати лад і їй самій, недужій, і кімнаті, — лад не те що бездоганний, однак досить пристойний, аби прийняти Ульріха. Нарешті покоївка прийшла сказати, щоб Ульріх не йшов додому, а ще трохи зачекав, а тоді поквапилася знов до господині.
— Усі слова, які ви мені тут навели, — то, звичайно, алегорії, — повернувся Ульріх до перерваної розмови, бажаючи винагородити господаря дому за те, що той погодився скласти йому товариство. — Це — своєрідна мова метеликів! А такі люди, як Арнгайм, справляють на мене приблизно таке враження, ніби вони, попиваючи оцей вишуканий нектар, нагулюють собі черевце! Тобто, — хутко додав він, вчасно зметикувавши, що не варто ображати заразом і Діотиму, — таке враження на мене справляє саме Арнгайм, хоча, з другого боку, цей чоловік викликає в мене і ще одне враження: ніби свою душу він носить, як гаманець, у потайній кишені, на грудях!
Туцці відклав теку й рукавички, які він узяв був, коли ввійшла Рахель, і різко відказав:
— Знаєте, що це таке? Я маю на увазі те, що ви так цікаво мені пояснили. Це — не що інше, як дух пацифізму! — Він зробив паузу, щоб його відкриття подіяло на співрозмовника. — А в руках дилетантів пацифізм криє в собі, поза всяким сумнівом, велику небезпеку, — значуще додав він.
Ульріх мало не розсміявся, але Туцці говорив страшенно поважно і пов’язав між собою дві речі, справді споріднені, хоч і далеко, між собою, нехай це навіть і смішно — пов’язувати кохання з пацифізмом лише тому, що те й те викликало в нього враження якоїсь дилетантської невгамовности. Тож Ульріх, не знаючи, що відповісти, просто скористався нагодою повернутися до паралельної акції й нагадав, що в ній-бо тепер висунуто гасло «Діяти!»
— Це ляйнсдорфська ідея! — зневажливо кинув Туцці. — Чи ви ще пригадуєте останню дискусію тут, у нас, незадовго до вашого від’їзду? Ляйнсдорф заявив: «Що-небудь має статися!» У цьому тепер і вся суть, це й називають тепер гаслом «Діяти!» І Арнгайм, звісно ж, намагається підсунути сюди свій російський пацифізм. Чи ви пригадуєте, як від цього застерігав я? Боюся, про мене ще згадають! Ніде зовнішня політика не така важка, як у нас, і я ще тоді казав: «Хто нині зважується провадити в життя фундаментальні політичні ідеї, у того має бути щось від банкрута й злочинця!» — Цього разу начальник відділу розбалакався аж надто відверто — очевидно, через те, що Ульріха вже ось-ось мали запросити до Діотими, або через те, що не бажав, аби в цій бесіді повчали лише його, Туцці. — В усьому світі паралельна акція викликає недовіру, — повідомив він, — і її вплив на внутрішню політику — акцію ж бо вважають і антинімецькою, й антислов’янською — відбивається й на зовнішній політиці. Але щоб ви повною мірою зрозуміли різницю між пацифізмом дилетантським і професійним, я вам дещо поясню. Австрія могла б відвернути будь-яку війну років на тридцять, не менше, якби приєдналася до Entente cordiale[4]! І з нагоди імператорського ювілею вона могла б зробити це, звичайно, з небачено гарним пацифістським жестом, ще й запевнити Німеччину в своїй сестринській любові, надавши їй можливість вибирати — йти за собою чи ні. Більшість наших національностей зустріли б це із захватом. Завдяки дешевим французьким та англійським кредитам ми могли б зміцнити своє військо так, що Німеччина нас уже не злякала б. Італії ми позбулися б, Франція без нас нічого не вдіяла б. Одне слово, ми стали б ключем до миру й війни і робили б великий політичний ґешефт. Я не виказую вам ніякої таємниці, це — простий дипломатичний розрахунок, який до снаги навіть звичайному торговому аташе. То чому б цей розрахунок не реалізувати? Непередбачувані обставини при дворі: там уже так не можуть терпіти йот ве[5], що зробити йому поступку — просто нижче їхньої гідности. Нині становище монархій невигідне, тому що вони надто обтяжені гідністю! Крім того, непередбачувані обставини так званої суспільної думки. Тут я вже переходжу до паралельної акції. Чому вона не формує суспільної думки?! Чому її не привчають дивитися на речі об’єктивно? Погляньте лишень… — Але далі міркування Туцці втратили переконливість, і від них повіяло радше зачаєною тугою. — Цей Арнгайм своєю писаниною мене навіть потішає! Це не його власна вигадка, і недавнечко, коли якось уночі я довго не міг заснути, у мене був час про це трохи помізкувати. Політики, котрі писали романи чи п’єси, були завжди — скажімо, Клемансо чи навіть той-таки Дізраелі; Бісмарк не писав, але Бісмарк був руйнівник. А погляньте на отих французьких адвокатів, які тепер при владі. Просто заздрощі беруть! Політичні торбохвати! Але порадами й директивами їх забезпечує чудовий професійний дипломатичний корпус, і всі вони колись без будь-якого страму-сорому пописували п’єси чи романи, принаймні замолоду, й пописують книжки ще й тепер. Гадаєте, ті книжки чого-небудь варті? Я так не гадаю. Але присягаюся вам, учора ввечері я подумав собі: наша дипломатія щось таки втрачає через те, що не пише книжок, і я скажу вам чому. По-перше, дипломат, точнісінько, як і спортсмен, має, звичайно, зганяти з потом жирок. А по-друге, це зміцнює суспільну безпеку. Чи знаєте ви, що таке європейська рівновага?…