Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
— Он яка в тебе рука, друзяко! — захоплено вигукнув ГІотахе. — Ну, а другий жандарм?
— Не знаю, — мабуть, і досі блукає світом. Той сміливець утік тоді з села, попросився, щоб його перевели в піше місце, але я не забув про нього і ще поквитаюся з ним. Не раз уже, бувало, скажуть мені, що бачили його в тому чи тому місті, і я вирушаю на другий кінець Іспанії — та я за ним і в пекло подався б. Залишаю коня й карабін у когось із друзів, сідаю на поїзд і їду собі, як пан. Так я побував у Барселоні, у Вальядоліді і ще в багатьох містах. Стану біля воріт казарми й дивлюся на жандарів, усіх, що входять, і всіх, що виходять. «Це не мій, це не мій»... Досі мені давали неточні відомості, але байдуже, я таки знайду його, хоч би скільки років довелося шукати. Якщо, звичайно, він досі не помер — ото було б шкода!
Донья Соль слухала розповідь бандита з цікавістю. Цей Плюмітас — справді великий оригінал! Ні, вона помилилася — він анітрохи не схожий на смирного кролика.
Розбійник замовк і насупив брови, ніби спохопився, що наговорив зайвого.
— З вашого дозволу, — звернувся він до матадора, — я сходжу на стайню подивлюся, як там доглянули мого вірного товариша. Ти підеш зі мною, друже?.. Побачиш доброго коня.
Потахе прийняв запрошення і вийшов за Плюмітасом з кухні.
Коли тореро й дама залишилися вдвох, Гальярдо висловив своє невдоволення. Навіщо вона спустилась на кухню? Такому чоловікові краще не показуватись на очі. Це ж бандит, люди навіть імені його бояться.
Але донья Соль, радіючи, що так легко познайомилась із знаменитим Плюмітасом, лише посміялася з побоювань матадора. Розбійник здається їй славним чолов’ягою; народна уява дуже перебільшує злочинства цього бідолахи Він мало не слуга їхньої родини.
— Я уявляла його не таким, та все одно цікаво з ним зустрітися. Коли буде їхати, ми дамо йому грошей. Яка екзотична країна! Які типи!.. А як полює він по всій Іспанії за тим жандармом!.. Про це можна було б написати пречудову повість.
У печі весело палахкотів вогонь. Наймички витягли прямо з полум’я дві великі сковороди, від яких струміли приємні пахощі смаженої ковбаси.
— Снідати, кабальєро! — гукнув Насйональ, що виконував у маєтку свого маестро обов’язки мажордома.
На великому, застеленому кількома скатертинами столі що стояв посеред кухні, уже лежали круглі хлібини і височіли пляшки з вином. На поклик Насйоналя з’явилися Плюмітас із Потахе та обслуга маєтку: старший пастух управитель і ще кілька чоловіків, які користалися довірою хазяїна. Поки всі вмощувалися на лавах, обабіч довгого столу, Гальярдо нерішуче поглядав на донью Соль. Їй би слід подати сніданок нагору, в хазяйські покої. Але дама лише посміялася з такої пропозиції й сіла за стіл, на чільному місці. їй подобається сільське життя, і поснідати в такому товаристві буде дуже цікаво. Мабуть, вона народилась солдатом. І з чисто чоловічою рішучістю донья Соль вказала матадорові його місце за столом. її тонкі ніздрі жадібно роздималися, вдихаючи пахощі смаженої ковбаси. Який чудовий сніданок! Як вона зголодніла!..
— Оце добре, — схвально виголосив Плюмітас, подивившись на стіл. — Господарі і слуги їдять разом, як було, кажуть, у давнину. Вперше таке бачу.
І він сів поруч із пікадором, примостивши карабін між коліньми.
— Посуиься-но, хлопче, — мовив розбійник і штовхнув Потахе плечем.
Здоровенний пікадор по-приятельському штурхонув його у відповідь, і обидва почали грубо штовхатися, сміючись і розвеселивши всіх за столом.
— А хай тобі чорт! — гукнув пікадор. — Прибери ти оту погань, що стоїть у тебе між коліньми! Націлив прямо в мене — ану ж як пальне!
І справді, заряджений карабін розбійника дивився чорним дулом на пікадора.
— Повісь ти його куди-небудь, чортяко! — правив своєї Потахе. — Чи без нього ти не можеш і поїсти?