Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Шлюб горобця з мишею, що довів до війни між звірями

От горобець собі літав, — як-то зимової пори, — по дорогах, от де кінь ся випас, оже горобець собі там лізає і порпає, і збирає там, де що є… Оже миш вилізла з діри та й приближується до того горобця і каже: «Може б, ми ся побрали?» Та й каже до него: «Знаєш ти що? Що ти тут ходиш по дорогах! Іди-но ти за мною, подивишся на мої добра», — миш так. Оже горобець трохи ся сторонить у діру лізти (бо він собі так десь попід стріхами; то він має звичай). Але далі собі роздумав: «Піду». Але миш у діру, горобець за мишою, і вона привела його до своїх добрів. Є пшениця, є говес, є гречка — що хочеш, то всьо миш має. Горобець собі роздивився, же є всього много, оже вони собі ся побрали. Оже горобець каже так: «Маєм що їсти задосить, іно нема що пити… Знай ти, жінко, що — ти маєш збіжа много — ставлю бровар, будем робити горілку, будем пити собі і будем ся любити».

Поставили вони той бровар, наробили горілки, понапивалися — так горобець напився і бере миш і йде спати, хоче лягти з нею трохи. Оже миш не приймає горобця. «Ти, смердюху, — каже, — ти такий, ти сякий, я годна з тобою спати лягти?» Оже горобець без пару ночів сам лягав спати і розізлостився: «Що то миші за то зробити злого?» Взяв запалив її бровар.

Той бровар зачав горіти. Горобець сюди-туди, якось з діри викрутився; а мишачі добра погоріли, миш ся попекла досить — біда. Ну, що робити? Іде миш горобця позивати. Але дали взнаки до круля… Так присудили, же становитися бити на пляц. Каже горобців цар: «Горобець не винен ніц. Як вони ся побрали, то повинні лягти собі обидвоє спати». А мишачий цар каже: «Ні, неправда так. Чи лягали спати, чи не лягали — не повинні такої шкоди робити».