Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0664-7, 978-966-06-0667-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар». Краткое содержание книги:
Містерію кохання уособлює життєва драма князя-воїна і професора-історика, канцеляриста Переяславського полку й охочого до танців із дівчатами студента, а ще Комп’ютерної Діви, яка раптом обертається на Козу з фотоапаратом…
Для широкого загалу.
— В мене є ще шпроти, — сказала винувато, бо й справді не мав більше готової їжі. Правда, був ще власноручно зварений борщ, але на початку розмови Ж. Смикальська рішуче заявила, що перших страв категорично не вживає. Що ж до шпротів, то поцікавилася: чи ті, часом, не золотисті? Я знову пішов на кухню, шпроти виявилися не золотисті, відтак навідріз від них відмовилася.
— Їм тільки золотисті. А взагалі шпроти, кажуть, шкідливі.
Отже, попри все, моя гостя виявилася ще й химерувата. Тим часом сиділа, елегантно тримаючи філіжанку з відігнутим скрученим пальчиком, а з її очей лився меланхолійний потік фіолетового світла.
— І вже вас батько не переслідував? — спитав обережно, беручись і собі до кави, здобреної коньяком.
— Коли б так, чого б опинилася в Миколи? — трохи зарізко сказала. Але сказано було логічно, а я, треба признатися, заслухавшись її історії, менше почав вистежувати логічні зв’язки.
Комп’ютерна Діва спершу також гадала, що, виїхавши до Києва, цілком позбудеться такої своєрідної батьківської опіки чи любові, але тим позбулася твердої, рішучої і кругової оборони, що її самовіддано тримала бабуня Телька. Відтак у місті знову стала беззахисна, і це миттю почав використовувати батечко. Годі сказати, що чинив це систематично, а тільки тоді, коли, як відверто висловилася Ж. Смикальська, «сеча вдаряла йому в голову», тож на нього й нападав сказ і це, сама не розуміє чому, пов’язувалося передусім із нею чи б то з їхніми незвичайними стосунками.
Спершу жила в студентському гуртожитку, куди батечко зумів напитати дорогу, увірвався туди, хоча ніби й п’яний не був, притому саме тоді, коли щойно повернулася. І на неймовірне здивування товаришок по кімнаті почав кричати, що вона, дочка його, повійниця і злодійка, обікрала його й думала, що він її не викриє і що сховається в цій «общазі», але він не такий, він її і під землею знайде. Отож і почав із дикими рявкотами верещати, щоб вона повернула вкрадені гроші, інакше заявить у міліцію. Вона кинулась із кімнати, а він погнався слідом, ганяв її всіма коридорами та сходами, аж доки здогадалася зачинитись у жіночому туалеті. Він погримав у двері, покричав, а тоді й пішов, розсипаючи добірні щодо неї матюки.
І диво було в тому, що в нього хтось справді вкрав гроші: чи його компани, чи Смикальська-старша, якій перестав видавати кошти на утримання родини, але забезпечення вимагав, як і перше. Це Жанні оповіла бабуня Телька, до якої дівчина не переставала навідуватися. І сталося те, тобто крадіж грошей, після чергового такого її візиту.
Наслідок скандалу був сумний: товаришки по кімнаті навідруб відмовилися із злодійкою жити, ще й виказували, що і в них дещо попропадало; відтак її з гуртожитку попросту вигнали, правда, дозволивши пожити, поки знайде собі помешкання. Відтоді й почала тинятися по кутках, принагідно, там чи там, щось підробляючи. А батечко, знайшовши чудову приключку для відновлення війни з дочкою, її переслідувати не припиняв і чинив те з диявольською винахідливістю, тобто завжди знаходив її нове пристановище, лякав хазяїв, виказуючи, що вони тримають злодійку, а від неї репетливо вимагав повернути оті вкрадені гроші. Правда, такі наскоки чинив із більшими й меншими проміжками, часом забуваючи про неї, перерви траплялися і продовж півроку — тільки тоді мала можливість заспокоїтися. Вже навіть прагла переговорити з ним по-серйозному, тобто заявити, що грошей його не брала, а щоб він дав їй спокій, хотіла зобов’язатися ті гроші йому дати, хай тільки назве суму, — це вже було тоді, коли навчання закінчила й улаштувалася на роботу з більш-менш нормальною зарплатнею. Але під час її сходження з Миколою Ликом той відрадив її таке чинити, бо це дасть можливість батечкові її шантажувати, тобто постійно витягати в неї гроші.
— А що, приходив зі скандалом і до Миколи? — спитав я.
— Так, тоді, коли я в нього оселилася, — сказала Комп’ютерна Діва. — Але той знав, що це за птиця, і до квартири не пустив, ще й пригрозив, що викличе міліцію. А батько, треба сказати, боягуз, навіть коли казиться, — відтоді й не з’являвся.
— А коли були заміжня, теж учиняв скандали?
— О ні, я ж сказала — боягуз. Боявся, що чоловік поб’є його, хоч Велимир нікого в своєму житті не бив. Але тут інакше. Мій батечко — чортяка і нюхом відчув, що Вельчик таке ж стерво, як і він. Отож допікатиме мені й без нього, й за нього. Так воно й було.
Вона замовкла, стоїчно стисла губки, і в її мисочках накруто застиг риб’ячий холодець.
— Що ж! — сказав я не без іронії. — Чоловіки вам траплялися такі, що могли б стати амазонкою в бойових загонах феміністок.