Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
— Ну, досить уже, перейдемо тепер до географії, — вирішив Еда. — Називатимете італійські міста, щоб ваші застиглі мізки трошки розворушились. Нехай кожне розповість, з чим саме в його уяві пов’язується те чи те місто. Хто перший?
Арсен і Ріта, як зразкові учні, згодились відповідати першими. Ріта визивно й натхненно промовила:
— Рим!
— Добре, Ріто. А що саме нагадує тобі Рим?
— «Чінзано», «Кампарі», біле і рожеве, сухий «Мартіні»! І червоне вино «Руффіно» в обплетених пляшках! Чудове шампанське «Асті Спуманті», а крім того, пармезан і зелене фісташкове морозиво.
— Флоренція, вона розташована на мальовничих схилах, надихнула багатьох видатних майстрів пензля на створення геніальних полотен, на них оживають сцени, що й сьогодні справляють неповторне враження. — Арсен теревенив без упину, лікування йому навряд чи допомогло. Еда роздратовано перебив його й кивнув до Тіни Трикової.
— Неаполь, — сказала Тіна аж тоді, як Ріта її вщипнула. — Побачити — і померти. — Вона знову глянула на Тібора. — Італія…
— Італія… — видушив із себе Польда Штрунц після болісної мовчанки… — Вона схожа на чобіт. Там є папа. У Римі!
— Мілан! — вигукнув Тібор Трнка після чергового удару по суглобах. — Автомашини «фіат», «альфа-ромео», «ламборіні», «массераті» й «феррарі»! — заверещав він.
— Перейдімо до більш витончених інтелектуальних вправ. Кожен мусить розповісти свою біографію, — наказав бранцям Еда. — Почнімо з ключових моментів дитинства, однак без дурних теревенів! Хто перший?
— Коли я була маленькою дівчинкою, — почала Ріта, — то дуже любила свого третього татуся. Хоча він і лупцював мене добряче, я до цього звикла. Сидячи в корчмі, він завжди давав мені сьорбнути пива, от відтоді я й люблю бувати серед людей…
— Від безтурботного дитинства, — повів Арсен, — я мусив і мушу зносити кривду, але я від цього не озлобився, скоріше навіть навпаки — загартувався й змужнів. Цьому сприяв, зокрема, вільний вибір книжок для читання й власні поетичні спроби…
— В нас удома, — розповідала Тіна, — було досить весело, але потім від нас пішов батько. Він прощався зі мною на кухні. Поставив на кухні валізу й наостанок обняв… Тоді мені було п’ять з половиною років.
— Я був дужим хлопцем, — говорив Польда, — і всіх лупцював. Аж доки трапилося це нещастя з рукою. Тільки потім я дізнався, якими злими можуть бути люди…
— У нас був великий садок, — докинув Тібор, — самі черешні й смородина… Матуся гойдала мене в гамаку серед дерев, а я зривав для неї кульбаби… Але все це було страшенно давно, навіть не хочеться зараз про це згадувати!
— Облиште їх, прошу вас! — попросила переможців Павла Роганова. — Не можна ж так знущатися з людей…
— Уяви собі, — сказав Станіслав, — що зробили б вони з нами, якби перемогли?
— Але ж виграли ми, вгамували їх, що ж іще треба? — Еда Роган підвівся з крісла. — Нехай забираються звідси!
— Щоб сьогодні ж увечері нажерлися розчинного порошку й взавтра прийшли сюди знову? — крикнув Станіслав Бімонь.
— Чому б тоді нам не тримати цих п’ятьох як заложників?.. — запропонував Еда Роган.
— Усіх не можна, але за цими нашими трьома слід приглянути! — Станіслав розпутав Польду, стусаном підвів Арсена з підлоги й вигнав обох у коридор. — Лупцюватимемо вас і надалі, тільки-но з’явитеся в нашому будинку! — гукнув він їм услід. — Або й на вулиці!
Потім з допомогою Міхала він одтяг зв’язаного Тібора до комори комунальної квартири і, взявши мотузку, підступив до Тіни й Ріти.
— Ця шворка допоможе вам витримати без їжі й води до ранку, — пояснив він їм. — А взавтра станете всі троє майже чистими. — Він зв’язав обох жінок і замкнув їх разом із Тібором у коморі. — Треба їх лікувати, — заявив він. — А я вже подбаю, щоб до нашої комунальної квартири, поверху чи будинку не потрапило жодного грама багатозвіра!
— Ти, здається, збираєшся щовечора влаштовувати тут нудистські вечірки! — захихотіла трохи бурувата Леона.
— Я бачу той гнідий бруд на тобі і зараз же позчищаю його! — рішуче мовив Станіслав і, взявши дружину за лікоть, повів до ванної, вирішивши бути безжальним і до неї. — Це стосується всіх. В Усті вже є цілком білі будинки… хоча є ще й повністю бурі. Наш будинок буде білим!
Світова наука наполегливо шукає нових засобів боротьби з БЗУ й досягла відчутних наслідків. Наводимо тут чотири приклади, зареєстровані в чотирьох містах.