Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— З коридора праворуч, там, Euer Hochgeboren [257], побачите чергового флігель-ад'ютанта, — сказав йому чиновник. — Він проведе до військового міністра.
Черговий флігель-ад'ютант, зустрівши князя Андрія, попросив його зачекати і пішов до військового міністра. Через п'ять хвилин флігель-ад'ютант повернувся і, особливо чемно нахилившись і пропускаючи князя Андрія вперед себе, провів його через коридор до кабінету, де працював військовий міністр. Флігель-ад'ютант своєю витонченою чемністю, здавалось, хотів убезпечити себе від спроб фамільярності російського ад'ютанта. Радісне почуття князя Андрія значно підупало, коли він підходив до дверей кабінету військового міністра. Він почув себе ображеним, і почуття образи в ту ж мить непомітно для нього самого перейшло в почуття зовсім безпідставного презирства. А меткий розум зараз же підказав йому ту точку зору, з якої він мав право ставитися з презирством і до ад'ютанта і до військового міністра. «їм, мабуть, дуже легким здається здобувати перемоги, не нюхаючи пороху!» — подумав він. Очі його презирливо прищурились; він особливо повільно ввійшов до кабінету військового міністра. Почуття це ще більш посилилось, коли він побачив військового міністра, який сидів над великим столом і перші дві хвилини не зважав на нього. Військовий міністр опустив свою лису, з сивими висками, голову між двома восковими свічками і читав папери, роблячи позначки олівцем. Він дочитував, не підводячи голови, коли відчинилися двері й почулися кроки.
— Візьміть це і передайте, — сказав військовий міністр своєму ад'ютантові, подаючи папери і ще не звертаючи уваги на кур'єра.
Князь Андрій відчув, що або з усіх справ, якими був заклопотаний військовий міністр, дії кутузовської армії найменше могли його цікавити, або треба було дати відчути це російському кур'єрові. «Але мені це цілком байдуже», — подумав, він. Військовий міністр згорнув решту паперів, зрівняв їх краї з краями й підвів голову. В нього була розумна й характерна голова. Але в ту ж мить, як він звернувся до князя Андрія, розумний і твердий вираз обличчя в військового міністра, очевидно, звично і свідомо змінився: на обличчі його застигла дурна, вдавана, без приховування своєї вдаваності, усмішка людини, яка приймає одного за одним багато просителів.
— Від генерал-фельдмаршала Кутузова? — спитав він. — Сподіваюсь, гарні вісті? Була сутичка з Мортьє? Перемога? Пора!
Він узяв депешу, що була на його ім'я, і почав читати її з сумовитим виразом.
— Ах, боже мій! Боже мій! Шміт! — сказав він по-німецькому. — Яке нещастя, яке нещастя!
Перебігши депешу, він поклав її на стіл і глянув на князя Андрія, видно, щось розмірковуючи.
— Ах, яке нещастя! Бій, ви кажете, вирішальний? Мортье, проте, не взято. (Він подумав.) Дуже радий, що ви привезли гарні вісті, хоча смерть Шміта є дорога плата за перемогу, його величність, мабуть, забажає вас бачити, але не сьогодні. Дякую вам, відпочиньте. Завтра будьте на виході після параду. А втім, я вам дам знати.
Зникла під час розмови дурна усмішка знову з'явилася на обличчі в військового міністра.
— До побачення, дуже дякую вам. Государ імператор, певне, забажає вас бачити, — повторив він і нахилив голову.
Коли князь Андрій вийшов з палацу, в нього було почуття, що весь інтерес і щастя, які йому принесла перемога, він тепер облишив і віддав у байдужі руки військового міністра і чемного ад'ютанта. Увесь лад думок його миттю змінився; бій здавався йому давнім, далеким спогадом.
X
Князь Андрій зупинився в Брюнні у свого знайомого, російського дипломата Білібіна.
— А, дорогий князю, нема приємнішого гостя, — сказав Білібін, виходячи назустріч князеві Андрію. — Франц, до моєї спальні князеві речі! — звернувся він до слуги, який проводив Волконського. — Що, вісником перемоги? Чудесно! А я сиджу хворий, як бачите.
Князь Андрій, умившись і вдягнувшись, вийшов у розкішний дипломатів кабінет і сів за приготований обід. Білібін зручно вмостився біля каміна.
Князь Андрій не тільки пісня своєї мандрівки, але й після всього походу, під час якого він був позбавлений усього комфорту чистоти і витонченості життя, почував приємність відпочинку серед тих розкішних умов життя, до яких він звик змалку. Крім того, йому було приємно після австрійського прийому поговорити хоч не по-російському (вони розмовляли по-французьки), але з росіянином, який, він гадав, поділяв загальну російську відразу (що тепер особливо сильно почувалася) до австрійців.
257
ваше високоблагородіє,