Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Білібін був чоловік років тридцяти п'яти, нежонатий, одного товариства з князем Андрієм. Вони були знайомі ще в Петербурзі, але ближче познайомилися за останнього приїзду князя Андрія до Відня з Кутузовим. Як князь Андрій був молодою людиною, що обіцяла далеко піти на військовому полі діяльності, так, і ще більш, обіцяв Білібін на дипломатичному. Він був ще молодою людиною, але вже немолодим дипломатом, бо почав він служити з шістнадцяти років, був у Парижі, в Копенгагені і тепер у Відні посідав досить значне місце. І канцлер і наш посланник у Відні знали його й дорожили ним. Він був не з тих багатьох дипломатів, які зобов'язані мати лише негативні гідності, не робити певних речей і говорити по-французькому для того, щоб бути дуже хорошими дипломатами; він був одним з тих дипломатів, які люблять і вміють працювати, і, незважаючи на свої лінощі, він іноді проводив ночі за письмовим столом. Він працював однаково добре, хоч би в чому полягала суть роботи. Його цікавило не питання «нащо?», а питання «як?». У чому полягала дипломатична справа, йому було однаково; але скласти майстерно, влучно й вишукано циркуляр, меморандум чи донесення — в цьому він знаходив велике задоволення. В заслуги Білібіна ставилося, крім письмових робіт, ще й його вміння обходитися й розмовляти у вищих сферах.
Білібін любив розмову так само, як він любив роботу, тільки тоді, коли розмова могла бути витончено-дотепною. В товаристві завжди він вичікував на нагоду сказати що-небудь незвичайне і заходив у розмову не інакше, як за таких умов. Мова Білібіна раз у раз пересипалася оригінально-дотепними, викінченими фразами, що мали загальний інтерес. Ці фрази виготовлялися у внутрішній лабораторії Білібіна, ніби нарочито портативної властивості, для того, щоб мізерні світські люди легко могли запам'ятовувати їх і переносити з віталень у вітальні. І справді, les mots de Bilibine se colportaient dans les salons de Vienne[258], як казали, і часто мали вплив на так звані важливі справи.
Худе, виснажене, жовтяве обличчя його було все вкрите великими зморшками, які завжди здавалися так охайно і старанно промитими, як кінчики пальців після лазні. Порухи цих зморщок становили головну гру його фізіономії. То в нього морщився лоб широкими брижами, брови піднімалися вгору, то брови опускалися вниз, і коло щік утворювались великі зморшки. Глибоко поставлені, невеликі очі завжди дивилися прямо й весело.
— Ну, тепер розкажіть нам ваші подвиги, — сказав він. Волконський якнайскромніше, ні разу не згадуючи про себе, розповів про бій і прийом військового міністра.
— Ils m'ont reçu avec ma nouvelle, comme un chien dans un jeu de quilles[259], — закінчив він.
Білібін усміхнувся і розпустив брижі шкіри.
— Cependant, mon cher, — сказав він, розглядаючи здалеку свій ніготь і підбираючи шкіру над лівим оком, — malgré la haute estime que je professe pour le «православне російське воїнство», j'avoue que votre victoire n'est pas des plus victorieuses[260].
Він говорив далі так само французькою мовою, вимовляючи по-російському лише ті слова, які він презирливо хотів підкреслити.
— А що ж? Ви з усією масою своєю накинулися на нещасного Мортьє при одній дивізії, і цей Мортьє вислизає у вас поміж руки? Де ж перемога?
— Проте, серйозно кажучи, — відповів князь Андрій, — все-таки ми можемо сказати без хвальби, що це трохи краще за Ульм…
— Чому ви не взяли нам одного, хоч одного маршала?
— Тому, що не все робиться, як передбачається, і не так регулярно, як на параді. Ми гадали, як я вам казав, зайти в тил на сьому годину ранку, а не прийшли й на п'яту вечора.
— Чому ж ви не прийшли на сьому годину ранку? Вам треба було прийти о сьомій годині ранку, — усміхаючись, сказав Білібін, — треба було прийти о сьомій годині ранку.
— Чому ви не вмовили Бонапарта дипломатичним шляхом, що йому краще залишити Геную? — тим самим тоном сказав князь Андрій.
— Я знаю, — перебив Білібін, — ви думаєте, що дуже легко брати маршалів, сидячи на дивані перед каміном. Це правда, а все-таки чому ви його не взяли? І не дивуйтеся, що не тільки військовий міністр, а й найясніший імператор і король Франц не будуть дуже ощасливлені вашою перемогою; та й я, нещасний секретар російського посольства, не почуваю ніякої особливої радості…
Він подивився прямо на князя Андрія і раптом спустив зібрану шкіру з лоба.
— Тепер моя черга спитати вас «чому», дорогий мій, — сказав Волконський. — Я вам признаюсь, що не розумію, може, тут є дипломатичні тонкощі над мій слабкий розум, але я не розумію: Мак втрачає цілу армію, ерцгерцог Фердінанд і ерцгерцог Карл не подають ніяких ознак життя і роблять помилки за помилками, нарешті, один лише Кутузов здобуває справжню перемогу, знищує charme[261] французів, і військовий міністр не цікавиться навіть знати подробиці!
258
відгуки Білібіна розходились по віденських вітальнях,
259
— Вони прийняли мене з цією звісткою, як приймають собаку на кегельний кон.
260
— Проте, мій дорогий, при всій моїй пошані до «православного російського воїнства», я гадаю, що перемога ваша не з найблискучіших.
261
зарок непереможності