Війна і мир 1-2

— Сьогодні вранці був тут граф Ліхтенфельс, — говорив далі Білібін, — і показував мені листа, в якому докладно описано парад французів у Відні. Le prince Murat et tout le tremblement…[267] Ви бачите, що ваша перемога не дуже така радісна і що ви не можете бути прийняті як рятівник…

— Далебі, для мене однаково, цілком однаково! — сказав князь Андрій, починаючи розуміти, що звістка його про бій під Кремсом справді не мала великої ваги в зв'язку з такими подіями, як захоплення австрійської столиці. — Як же Відень узято? А міст і знаменитий tête de pont[268], і князь Ауерсперг? У нас були чутки, що князь Ауерсперг захищає Відень, — сказав він.

— Князь Ауерсперг стоїть на цьому, на нашому, боці і захищає нас; я думаю, дуже погано захищає, але все-таки захищає. А Відень на тому боці. Ні, мосту ще не взято і, сподіваюсь, не буде взято, бо він замінований, і його наказано висадити в повітря. В противному разі ми давно були б у горах Богемії, і ви з вашою армією провели б погану чверть години між двома вогнями.

— Та це все-таки не означає, що кампанія закінчилася, — сказав князь Андрій.

— А я думаю, що закінчилась. І так думають великі ковпаки тут, та не сміють сказати цього. Буде те, що я казав на початку кампанії, що не ваша échauffourée de Dürenstein[269], взагалі не порох вирішить справу, а ті, що його видумали, — сказав Білібін, повторюючи одно з своїх mots[270], розпускаючи шкіру на лобі і спиняючись. — Питання лише в тому, що скаже берлінське побачення імператора Олександра з пруським королем. Якщо Пруссія ввійде у союз, on forcera la main à l'Autriche[271] і буде війна. Якщо ж ні, то справа лише в тому, щоб умовитися, де складати перші статті нового CampoFormio[272].

— Але яка незвичайна геніальність! — раптом вигукнув князь Андрій, стискаючи свою маленьку руку і вдаряючи нею по столу. — І яке щастя цій людині!

— Buonaparte?[273] — запитально сказав Білібін, збираючи у зморшки лоб і цим даючи відчути, що зараз буде un mot[274]. — Buonaparte? — сказав він, наголошуючи особливо и. — Я гадаю, проте, що тепер, коли він диктує закони Австрії з Шенбрунна, il faut lui faire grâce de l'u[275]. Я рішуче роблю нововведення і називаю його Bonaparte tout court[276].

— Ні, без жартів, — сказав князь Андрій, — невже ви думаєте, що кампанія закінчилася?

— Я ось що думаю. Австрія пошилася в дурні, а вона до цього не звикла. І вона відплатить. А в дурні вона пошилась через те, що, по-перше, провінції спустошені (on dit, le православне est terrible pour le pillage[277]), армія розбита, столиця захоплена, і все це pour les beaux yeux [278] du сардінська величність. І тому — entre nous, mon cher[279], — я нюхом чую, що нас обманюють, я нюхом чую зносини з Францією і проекти миру, таємного миру, окремо укладеного.

— Цього не може бути! — сказав князь Андрій, — це було б занадто паскудно.