Останній пророк
- Автор: Мосендз Леонід
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0778-1
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Останній пророк». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Ставши майже перед сорока роками юдейським владарем, Іродовим першим державним чином було вимордувати більшість членів старого синедріону. Саме тих, що їх були понаставляли в синедріонському уряді Гасмонеї й що були відомі відданістю старому володарському родові. Не давши єрусалимській шляхті спам’ятатися від тієї кривавої несподіванки, Ірод негайно попризначав нових членів, вибраних із тої ж садукейської шляхти, обсипав їх дарунками й маєтностями, але призначив і своїх улюбленців та прихильників із маловизначних родів, а також і кількох фарисеїв. Тепер хоч серед сімдесят і одного члена синедріону садукеї мали й далі більшість, але вона вже була зобов’язана Іродові й римлянам. І ввесь час хитрун Ірод мав із колись ворохобливим синедріоном цілковитий спокій, керуючи ним, як і цілою Юдеєю, бичем і медом. Тому Матіясів вибух був такою несподіванкою.
Коли вчора садукеї вийшли з бенкетної залі, кожен з них очікував, що ось-ось їх дожене відділ ідумейців. Що було б далі, ніхто не відважувався й додумувати, але кожен у дусі прощався уже зі своєю родиною й близькими. Були такі пригнічені, що без докорів і розмов примістилися по своїх лектиках, і цілий почот подався до Матіясового дому: небезпека й страх тримали всіх укупі. Але за всю дорогу не сталося жадних перешкод, і всі трохи спам’яталися. Найбільше й найскорше, мабуть, Ганан. Бо коли гурт лектик спинився перед священичим домом, він висів перший, поміг висісти Матіясові, і його іменем запросив усіх на хвилину досередини. Ніхто не сперечався, і великий передпокій заповнився мовчазним гуртом. У світлі лямпад Матіяс наче змалів і ще більше схуд і постарівся: в лектиці він опам’ятався й тепер, мабуть, усвідомлював собі всі наслідки свого вибуху. Як сів у крісло, так і охляв, наче півпорожній міх. Як це могло статися з ним — сам собі не міг вияснити. Ірод узурпатор і кровожер, Ірод злочинець і святотатець! Це знає кожен, знає це й Ірод сам. Яка сила змусила його вирватися з такими словами? Він похитував головою, напружуючися звести до купи причини й наслідки, й не знав того, що це не первосвященик Матіяс кричав і проклинав сьогодні кривавого ідумейця, а душа Ізраелю прорвалася сьогодні через його уста. Не знав і не здогадувався, лише тремтів од страху.
На первосвященика — коген гароша{47} — його наставив Ірод лише тому, що Матіяс не належав ані до одного з впливових садукейських родів, які мали традиційний привілей на обсадження цього високого місця. Не визначався він ані особливою вченістю, ані пошанівком. Навпаки, сварливий, дрібничковий і зарозумілий, він не з’єднав собі друзів серед свого оточення. Такого первосвященика Ірод саме потребував. За інших обставин увесь синедріон був би лише радий, якби йому трапилася негода. Але не з такої жахливої причини, як образа Ірода, прилюдна образа зі згадкою про узурпаторство, Гасмонеїв і Месію. Ні, Матіяса треба боронити, бо тим самим кожен боронив і самого себе. Але що почати?.. І від безпорадних думок гурт лише безрадно збився до кута покою. Лише погляди всіх були скеровані на Ганана. Але Ганан не квапився. Він почав пошепки розмовляти з управителем Матіясового дому, що, напівзодягнений і збентежений, стояв біля дверей і давав накази слугам. Потому зникли слуги й управитель, замовкли жіночі голоси й плач, що чулися з глибини дому, й пізні гості знову залишилися самі. Матіяс і далі сидів похнюпившись, він лише був одмахнувся від управителя, який звертався до нього за наказами, а раббани все стояли й лише стурбовано водили очима за кожним Ганановим рухом.
— Ша! Тихо! — почав Ганан, хоч ніхто й не збирався порушити тишу. — Тихо! Вже сталося!..
— Кожної хвилини тут можуть бути ідумейці. Чого ми чекаємо? — обізвався хтось похмуро з гурту. І всі перестрашено звернулися поглядами до входу.
— Можуть! — погодився спокійно Ганан. — Але так само можуть вони знайти нас і по домах. Далеко не втечемо. Але я думаю, що вони не прийдуть.
Матіяс підніс голову й обвів усіх каламутним зором, що спинився на Ганані з заблиском надії. — Твоїми б устами Господа хвалити! — обізвався нарешті.
— Але сполягати на те, що вони не прийдуть, не можна. Можуть прийти завтра, через тиждень, через місяць. Такої образи Ірод не забуде!
— Раду, Ганане, раду! Маєш її? — обзивалися з гурту.
Тепер Ганан сів і погладив бороду. Від цього руху присутнім стало легше. Раббани почали сідати також.
— Маю! Негайну раду. Вона захоронить нас усіх. Лише ша! Тихо! Мусимо її виконати негайно, бо час наглить. Ти, високодостойний, — звернувся до Матіяса, — ти збожеволів. Що? Не хочеш? Не віриш? Волієш, щоб тебе задушили, як Гиркана? Зараз тебе покладуть до постелі. Я вже післав за рофою. Як треба, покличемо й лікаря асаїна. Хіба я не маю рації, друзі? Нічого не жалуватимемо, щоб наш коген гарош, хай Вишній охороняє його ще многі літа, був здоровий. Але тепер він хворий, тяжко хворий! Затьмарився дух його, Азазель{48} говорив його устами сьогодні на бенкеті…