Останній пророк
- Автор: Мосендз Леонід
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0778-1
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Останній пророк». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Він має ще й іншу властивість, найясніший Квіріне!
Ганан узяв знову з рук Квірінових сочівку, підійшов до вікна, відсунув занавіску. Гарячий промінь поклався віконним чотирокутником на мозаїку підлоги. Ганан намірився сочівкою на свій рукав, і перед здивованими очима Квіріна з рукава почала струміти тонесенька смужка диму. Садукей показав рукав: кругло пропалена дірочка, наче від маленької жаринки, прожерла тканину. Дійсно чудодійний кристал!
— Хоч і лід це, але від сонця приймає силу палити й запалювати, славний Квіріне!
— Цікаво! — протягував Квірін, і собі наставляючи сочку на руку. Але за хвилинку відшарпнув її з легким викриком:
— Пече!
— Пече, мій пане! — погодився з усміхом Ганан. — Якщо наставиш на м’який кужіль, матимеш вогонь кожного разу, як потребуєш.
— Справді цікавий дарунок, — обережно вкладаючи криштал до скриньки, погодився Квірін. — Наче кавалок Прометеєвого вогню… — додав замислившись.
— Що ти сказав, мій пане? — не зрозумів Ганан.
— Так, нічого для тебе, Ганане! А тепер скажи мені, якщо можеш і хочеш: не боїшся ти того вашого Месії? Що він одбере від тебе твоє, таке дороге, когенство?
І Квірін веселим насмішкуватим поглядом оглядав садукея. Той витримав погляд, і його голос був начебто щирий:
— Мій ясний пане! Якщо об’явиться Месія, той, кого, як тобі відомо, очікує ввесь наш нарід, я буду перший, який передасть йому своє когенство. Але справжній Месія, не якийсь там перший-ліпший бурлака, що почне ворохобню. Таких Месій я не боюся. Чи ж не стоїмо ми під опікою великого Риму, його кесарів і тебе, славний Квіріне!
Квірін підсміхнувся:
— Ну, добре, добре! Ти, мабуть, маєш свій засіб розрізняти правдивого Месію від неправдивого. Ми ж, Ганане, маємо свій. І цей засіб зветься римська міць. Ну, але досить! Можеш бути певен: жаден Месія твого первосвященства від тебе не відбере!
Він плеснув у долоні. Раб увійшов до кімнати, і Ганан уклонився, простуючи до дверей. На серці в нього було легко й радісно. Маючи за собою Квіріна, він міг рахувати себе вже первосвящеником. Випроваджуючи садукея, управитель вклонявся нижче, ніж звичайно: вправленим оком пізнавав, що дарунки будуть такі, яких уже давно не було.
Ганан сидів у лектиці, й відпочивне почуття відпруження й певности огортало його істоту. Мета досягнута! Хай тепер пробує Месія перешкодити йому, великому коген гарошеві Гананові! Хай спробує!
«Привіт Хармідесові, чесному дверникові дому славетного Публія Квінтіля Вара, в Римі, від скриба Клеанта!
Скориставши з нагоди, що патрон посилає додому кілька сувоїв килимів, засилаю й я тобі, дорогий учителю, цю епістолю. Взиваю при цім у духу всесильного Ескулапа, який на твою правицю зіслав би швидке і тривале видужання, щоб міг я порадуватися власноручній вістці від тебе. Розумію й відчуваю з тобою, як то тяжко тобі було перейти до дверництва від нашого шляхетного писарського ремества. Кожного разу, як після довгого патронового диктату починають мені терпнути пальці, згадую я про тебе, мій учителю, й прошу, щоб боги зглянулися над твоєю теперішністю й моєю майбутністю. Як помагають твоїй правиці ті купелі, про які я тобі писав минулого разу?
Пишу тобі ще з Кесарії, після повороту з Єрусалима, де ми з патроном пробули більше декади. Хоч і відомо тобі, як він не любить ані того міста, ані взагалі цілої тої країни, але все ж таки ми мусіли туди навідатися. Я не шкодую, хоч був там попав у велику небезпеку. Патрон йняв підозріння, що я зрадив зміст його листів, і обіцяв мене зканчукувати, коли вернемося до Кесарії. Моя невина вчасно з’ясувалася, але що сталося з винуватцями і що відчував я, очікуючи незаслуженої кари, — можеш собі уявити. Та все ж таки перебування у Єрусалимі я не шкодую. Був це час і одпочинку для моїх напружених пальців і насолоди для мого зголоднілого духу, коли я міг досхочу зануритися в твори нашого божественного Платона, новий список яких дістав недавно з Александрії. Наші пани розуміються на нім, як пацюки на вині. Немає нічого дивного: місце для варварського духу не далі брами Великого Логосу!
В Єрусалимі ми спинилися в палаці проконсула Квіріна, Публія Септимія, патронового заступника на Палестину. Того Квіріна, що його батько, півнаш-півсирієць, пишався, пригадуєш, збіркою всіх Есхілових трагедій. Де вона тепер? Бо синові вже не до Есхіла, та й його грецька вимова просто жахлива. Патрон більшу частину часу провів у нарадах або одпочивав від двох великих гостин — чисто варварське обжерство й пияцтво, — а я мав час читати, думати й оглядати місто. Воно велике, але немає в нім нічого цікавого для нас. Ірод набудував силу палаців і перебудовує жидам їхній храм. Але що цікавого й вартісного може створити світ після нашого пантеону? їхній храм випадає, як купа каміння, а жерці видаються мені юрбою причинних. В амфітеатрі, на зразок латинський, смердить кров’ю і тваринами. Казали мені, що кожних п’ять років одбуваються там гри на честь Цезаря. Шкода мені його тіні. А взагалі, не варто на все це ступлювати стилоса…