He відпускай мене
- Автор: Ишигуро Кадзуо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-295-6
- Переводчик: София Юрьевна Андрухович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «He відпускай мене». Краткое содержание книги:
«Не відпускай мене» у перекладі Софії Андрухович — перша книжка Кадзуо Ішіґуро, видана українською мовою. Оформили видання Назар Гайдучик та Оксана Йориш, роботи яких наче стоп-кадри з намальованого кіно додали тонкій емоційній напрузі тексту ще й гри світлотіней та динамічних акцентів.
— Рут, ти не могла цього забути. Тому не треба мені це влаштовувати.
Можливо, якби я так різко її не смикнула, можливо, якби я просто пожартувала з цього і говорила б далі, вона сама побачила б, як абсурдно вона поводилася, і засміялась би. Але через те, що я на неї гиркнула, Рут вп’ялась у мене поглядом і мовила:
— А яка різниця? Яким боком тут узагалі ця твоя грядка ревеню? Просто кажи те, що казала.
Насувався вечір, літні барви густішали, а під старим навісом було вогко і пахло пліснявою після недавньої зливи. Тож я не заходилась пояснювати їй, чому саме це було так важливо. І хоча я просто облишила цю тему і продовжила нашу розмову, атмосфера стала прохолодною і навряд чи могла посприяти порозумінню в складній дискусії.
Але щоб пояснити, про що ми розмовляли того вечора, мені доведеться зробити невеликий відступ. Насправді доведеться повернутись на кілька тижнів назад, на початок літа. У мене тривали стосунки з одним із ветеранів, хлопцем на ім’я Ленні, які, щиро кажучи, трималися в основному на сексі. Але потім він несподівано вирішив податись на підготовку і поїхав. Це мене трохи вибило з рівноваги, а Рут поводилась просто чудово: наглядала за мною без зайвої метушні, завжди готова була підбадьорити, коли я видавалась понурою. Вона робила мені маленькі послуги: готувала сандвічі або прибирала замість мене, коли за розкладом була моя черга.
Десь тижні за два після того, як Ленні поїхав, ми вдвох уже після опівночі сиділи в моїй кімнатці на піддашші і базікали над нашими горнятками чаю, і Рут страшенно мене смішила з приводу Ленні. Він не був аж таким поганим хлопцем, але коли я почала розповідати Рут про деякі його інтимні особливості, почало видаватись, наче все, з ним пов’язане, було неймовірно смішним, тож ми реготали і реготали. А потім Рут почала перебирати пальцями касети, поскладані невеликими стосами вздовж плінтуса. Вона робила це механічно, одночасно сміючись, але згодом мене не покидала підозра, що насправді це було невипадково. Можливо, вона її зауважила кілька днів тому, навіть, може, перевірила, щоб мати певність, а потім почала чекати вдалої миті, щоб її «знайти». Багато років по тому я м’яко натякнула Рут на свій здогад, але вона, здавалось, не розуміла, про що я кажу, отож я цілком можу помилятись. Отак ми реготали і реготали, щойно я пригадувала ще якусь деталь про бідолашного Ленні, а тоді раптово наче затичку якусь прорвало. Рут боком лежала посеред мого килимка, дивлячись на боки касет у приглушеному світлі, і тут касета Джуді Бріджвотер опинилась у неї в руках. Мені здалося, що минула ціла вічність, перш ніж вона сказала:
— І як довго вона в тебе?
Я відповіла їй таким нейтральним тоном, на який тільки була спроможна — розповіла, що ми з Томмі натрапили на касету того дня, коли вона пішла з ветеранами. Вона продовжувала розглядати касету, а тоді мовила:
— Отож її знайшов для тебе Томмі.
— Ні. Я її знайшла. Я побачила її перша.
— Але ніхто з вас не розповів мені про це, — і вона пересмикнула плечима. — Принаймні якщо ти розповідала, то я цього не чула.
— Історія про Норфолк виявилась правдивою, — мовила я. — Наша вигадка про те, що це загублений куточок Англії.
Мене пронизало побоювання, що Рут вдасть, начебто не розуміє цього посилання, але вона замислено кивнула.
— Треба було мені тоді це пригадати, — сказала вона. — Я могла б знайти там свій червоний шарф.
Ми обидві засміялись, і незручне відчуття начебто проминуло. Але щось у жесті Рут, коли вона поклала касету назад, більше її не обговорюючи, змусило мене подумати, що ситуація ще себе не вичерпала.
Не знаю, чи перебіг нашої розмови контролювала Рут, під’юджена своїм відкриттям, чи ми й так рухались у цьому напрямку, і тільки згодом Рут усвідомила, що може використати її певним чином. Ми знову повернулись до обговорення Ленні, зокрема — його сексуальних особливостей, і реготали знову і знову. Думаю, я почувала таке полегшення, що вона нарешті побачила касету і що не затіяла з цього приводу страшної сцени, що, мабуть, поводилась не так обережно, як мусила. Оскільки невдовзі ми перейшли з висміювання Ленні до висміювання Томмі. Спершу все видавалось доволі собі невинним — начебто ми робимо це з теплими почуттями до нього. Але ще мить — і ми вже реготали над його тваринами.