Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Зазначений підхід українського законодавця до визначення поняття службової (посадової) особи за КК 1960 р., який зберігся і в КК 2001 р., на думку більшості дослідників проблем відповідальності за службові злочини, суперечить юридичній природі службових злочинів, з чим слід погодитись[298].

Більш правильним, на наш погляд, є підхід до вирішення питання відповідальності за службові зловживання законодавця Російської Федерації, якщо враховувати, що Україна після ратифікації Конвенції Ради Європи про корупцію у контексті кримінальною права та Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції повинна буде передбачити кримінальну відповідальність за хабарництво у приватному секторі, про що мова йтиме при кримінально-правовій характеристиці хабарництва.

Разом з тим окремі дослідники, зокрема В.Ю. Шумакова, вважають, що підхід законодавців України, Республіки Беларусь, Естонської Республіки та Азербайджанської Республіки, які службовими визнають не лише публічних службових осіб, є більш правильним (вдалим), оскільки в усіх випадках вчинення злочину службовою особою шкода заподіюється саме інтересам державної влади, що законодавчо встановлює основи здійснення організаційно-розпорядчих функцій, у тому числі й у комерційних організаціях, а тому будь-які особи, що беруть участь у керівництві організацією від імені держави або органу місцевого самоврядування (наприклад, керівники державного або комерційного підприємства або особи, що представляють державу в акціонерному товаристві і беруть участь у керівництві цим товариством), повинні визнаватися службовими незалежно від конкретного місця роботи (комерційна організація, державний орган, установа тощо)[299].