Листи темних людей [UK]

37

Брат Юрій Дурило 1 магістрові Ортуїну Грацію

Возношу смиренну молитву за вас господу богу разом з належним благоговінням до вас, магістре Ортуїне. Ви надіслали мені сюди книгу Йоганна Пфефферкорна, найменовану «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Задовольняючи ваше прохання, я, показав її всім магістрам у Парижі, а також богословам з нашого ордену. Вони одностайно сказали: «Глядіть-ио, в Німеччині є знамениті богослови. Якщо простий чоловік2 пише такі книги, то що в такому раЗі можуть написати люди вчені і з ученим ступенем?» Хтось спитав мене, чи й князі виявляють велике пошанування Йоганнові Пфефферкорну. Я одповів, що почасти являють, почасти — ні; він вірний і високошановний дорадник імператора в справі єврейських книг і примноження віри християнської. Також покійний майнц-ський єпископ 3 сильно його любив і обіцяв пособляти йому у всьому в міру своїх сил. Коли ж Пфефферкорн подорожував по всіх усюдах в питанні віри, тоді він дав йому багацько грошей на дорогу. Інший богослов спитав: «Чи ревно займається Йоганн Пфефферкорн вищепойменованими справами?» Я сказав, як мовиться у вашому листі: «Се він ревно чинить. Без нарікань об’їздив усю Німеччину, хоч се було йому в той час не на руку, бо треба було виховувати й утримувати діточок і супружницю, котрих він полишив удома. Правда, богослови в його відсутність вчинили пребагато благо дійств супруяшиці його і раз у раз втішали її, бо знали, що муя^ увесь поринув у діла віри. До неї учащала чернецька братія з нашого монастиря і говорила: «Ми тяжко жалкуємо, що ви такі самотні». На се вона одвічала: «Заходьте до мене, будьте добрі, частіше, бо я й справді така самотня, неначе вдова, і втішайте мене якомога частіше». Однак теперішній єпископ майнцський 4 недолюблює Йоганна Пфефферкорна, а се від того, що декотрі вірники його тягнуть руку за Рейхліна і сильно ненавидять богословів. Сей вищепойменований єпископ не хотів допустити до себе Пфефферкорна, коли той мав намір вручити йому «Оборону проти наклепників», як я дізнався з вашого листа. Так одповідав я. Тоді хтось спитав: «А хто такий Пфефферкорн?» Я одповів, що він був єврей, а тепер благополучно прийняв християнську віру, муж він богобоязливий, походить з високого коліна Нефталима. А той сказав: «Воістину, благословенство, котре було дано Неф-талиму, спевнилось на Йогаині Пфефферкорні. Бо говорив Яків синові своєму Нефталиму (Буття, 49): «Нефталим — олень бистрий; мова його прекрасна». Після сього численні магістри наші, ліценціати та інші богослови прочитали сію книгу сторінка за сторінкою, слово за словом, главу за главою. Однак є тут один чоловік з Верхньої Німеччини5, котрий студіює грецьку мову; він вештається скрізь, патякає, що се неправда, начебто Пфефферкорн — вірник імператора, ніколи ним він не був, і що імператор написав римському папі й заступився за Рейхліна, бо не хоче, аби богослови утискали його ревного та благочестивого повірника. Подібно Яків Фабер з Етапля 6, про котрого ви вже багато начулися, одкрито тримає руку за Йоганна Рейхліна, хоча богослови його попереджали, аби сього не чинив. Оповідають також, що він написав в одному листі в Німеччину, що паризькі богослови повелися з Йоганном Рейхліном, як євреї з Христом. Але хай він говорить що завгодно, все-таки більшість парижан на нашому боці задля честі університету й з ненависті до юристів. Через се ви повинні піднестися духом, радіти і тішитися. Бувайте здорові навіки-віків. Писано в Парижі.