Листи темних людей [UK]

34

Магістр Йоганн Крутій 1 магістрові Ортуїну Грацію

ПІлю вам повітання просте і не оздоблене пишними словесами, як се звикли чинити магістри-піїти, котрі ие ходять прямою стезею разом з богословами:

У Христі вас вітаю і бога слізно благаю,

Аби нас спасав, а Рейхліна покарав.

Юрист він досвідчений, бігме,

Але в богослов’ї ні бе ні ме.

Якби хотів диспутувати, з богословами воювати,

Хай він нічого не доведе, а пропадом пропаде.

У письмі святому, усім нам дорогому,

Треба знання мати, супротивника подолати,

Тонко аргументувати, у тісний кут його заганяти.

Святий боже, я зовсім не мав наміру писати вам віршами, однак пишу. А се вийшло самохіть. До того ж сії вірші не являють собою мирську й нову поезію, а старовинну, яку допускають магістри наші в Парижі і Кельні та в інших містах. В мій час, коли я був у Парижі, розказували, що один давній магістр, котрий жив у колегії Монтмартр, переклав усю Біблію віршем2, звичайно, таким, як мій. Але пора возвістити новини, для вас вельми благовісні, а саме: Рейхлін, очевидячки, не може вже так багато студіювати, як раніше, бо в нього очі слабнуть усе дужче й дужче, як написано в книзі Буття: «І помутився зір його, і не може він більше бачити»3. Недавно прибув сюди із ІДтутгарта один бакалавр, котрий був у нього вдома. Я удавав, що нічого не знаю про ворожнечу поміж вами і Рейхліном, і спитав його: «Милий бакалавре, ие гнівайтесь на мене за те, що вас про щось спитаю. З вашого дозволу, я дуже хотів би дізнатись насамперед, чи здоров іще Рейхлін». Він одказав, що Рейхлін здоров, але погано бачить без окулярів. Тоді я сказав: «Скажіть мені далі, що ви знаєте про його спір стосовно віри. Я чув, що він сперечається з декотрими богословами; вірую, що вони неправі (се я сказав іронічно); як ідуть там діла? Гадаю, що він пише щось проти богословів». Той одвітив мені: «Про се не знаю, але охоче розкажу вам, що я бачив у нього, коли провідав його вдома. Він сказав мені: «Добрий день, пане бакалавре, сідайте». .У нього на носі були окуляри, перед ним лежала книга, написана чудернацькою азбукою. Я зразу помітив, що вона не написана ні німецькою, ні чеською, ні навіть латинською мовами. Я спитав його: «Високошановний пане докторе, як називається сія книга?» Він одвітив, що се Плутарх, книга, написана грецькою мовою, і трактує про філософію. Тоді я попросив: «Почитайте мені, ради бога». Я певен, що він обізнаний, з дивними науками. Далі я побачив, що в нього під лавкою лежить якась невеличка книжка, свіжо надрукована. Я спитав Рейхліна: «Високоповажаний пане докторе, що се за книга лежить тут?» Він одказав: «Се пасквіль, котрий мені недавно надіслав з Кельна один мій друг, він написаний проти мене, зложили його кельнські богослови, а тепер твердять, що сію книгу написав Йоганн Пфефферкорн». Тоді я спитав: «Що ви тепер робитимете? Не хочете їм одомстити?» На се він одвітив: «Ні в якому разі. Я вже достатньо відомщений. Тепер не зважаю більш на такі дурниці, бо мій зір ледве дозволяє займатися тим, іцо мені корисне». А називається сія книга: «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Нічого більше я не знаю про доктора Рейхліна». Таке повів мені вищепойменований бакалавр. Отож, пане Орту-їие, радійте. Бо якщо у Рейхліна болящі очі, то він не зможе багато читати й писати, а се для нього ущерб. Вам не треба заспокоюватись, ви повинні і далі писати проти нього. Писано в Ульмі4.