Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Одеренн уже встиг опанувати себе й тепер уважно вдивлявся в тахґа.

— І як це стосується нашої чарівної графині? — запитав він.

— «Чарівна графиня», — володар Винде’канна тихо пирхнув. — Звучить майже так само, як «тупий розбишака». Без натяку на небезпеку, так? Ти, та й капітан із солдатами славетної Гірської Варти так і не зрозуміли, хто тут є головним послом. Я маю рацію? Усе через те, що на меекхані не існує слова, яке окреслює жінку-дипломата. Тому в листах, якими я обмінювався з Великим Губернатором, ішлося лише про посольську пару і про дипломата першого ступеня й дипломата четвертого ступеня, який його супроводжує. І твої шпигуни, жерцю, які читали ті листи, вирішили, що це граф — дипломат першого ступеню, а його дружина — лише оздоба, така собі прикраса на плащі, із церемоніальним титулом дипломата четвертого ступеня.

Капітан кавалерії забубонів пальцями в стіл.

— Це неможливо. Дипломат першого рівня — це Голос Імперії.

— Саме так. Має право укладати угоди, підписувати мирні договори і навіть проголошувати війни, немов він сам — імператор. Його слово вирішальне, і навіть імператор не може самовільно змінювати рішення дипломата першого ступеню. Для цього потрібна воля володаря та Ради Перших. Здається, в усьому Дипломатичному Корпусі Імперії є лише семеро людей з таким титулом. І його не отримують завдяки походженню чи грошам. Кажуть, що якщо когось із цієї сімки зв’язати й кинути до ями з отруйними зміями, то за годину він підмовить гадів, щоб ті розв’язали його мотузки і зробили зі своїх тіл канат, по якому він зможе вийти на поверхню. Тож, жерцю, всідайся зручніше й дивися, як заспокоюють клубовисько зміїв.

Кеннет відвів погляд від Аерисса Клависса й глянув у залу. Здавалося, там мало що відбувалося: посольська пара мандрувала від столу до столу, від клану до клану, затримувалася, обмінювалася кількома фразами, переважно зі старшиною, хтось сміявся, хтось відповідав голосніше, кількома словами, але це тонуло в загальному шумі великої зали. Нічого особливого не діялося.

І лише за мить вони побачили, як діють чари графині. Особи, до яких вона підходила, гордовиті і штивні, м’якшали, як віск. Зникали грізні вирази облич, нахмурені чола, атмосфера лагіднішала на очах. Чоловіки були причаровані, ті, з ким вона розмовляла, крутили головами, намагаючись не втратити її з очей. А жінки… Графиня саме підійшла до найбільшого клану, що займав місце за столами ліворуч, і після короткого знайомства почала розмову з матроною в центрі, майже повністю ігноруючи старого чоловіка у блискучий бригантині поруч із нею. Легка усмішка, обмін кількома фразами, легенький дотик до кланової хустки. Раптом жінка, до цього часу поважна й похмура, широко усміхнулася і промовила щось до старця. Уся група вибухнула голосним сміхом, в якому вирізнявся переливчастий голос графині. Зала стихла, намагаючись зрозуміти, що всіх так звеселило. За мить Ісава нахилилася до жінки й кілька ударів серця щось шепотіла їй на вухо.