Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
Та ось Окайомов знайшов об'яву, яку він шукав:
«Державному театру опери та балету потрібний досвідчений шофер на вантажну машину ЗІС–150».
Незабаром Окайомов стояв перед віконечком відділу кадрів театру:
— Я читав вашу об'яву про шофера. А може, вам потрібний механік.
Дівчина за віконечком сердито подивилася на Окайомова:
— Нам потрібен шофер.
— Шкода, — сумно промовив Окайомов, не поспішаючи йти.
Там, за віконечком, до дівчини підійшов працівник відділу кадрів:
— Заждіть, ви — механік?
— Взагалі я шофер другого класу, — наче нехотя відповів Окайомов. — А тільки останнім часом я більше працював механіком. 1 зарплата більша, і метушні менше.
— Ну, а якщо ми домовимося так: зарахуємо вас шофером, місяців зо два ви поїздите, а потім у нас передбачається одна комбінація, і ми переведемо вас на посаду механіка. А зараз ми дамо вам гуртожиток.
— Не обдурите?
— А навіщо ж дурити людину? Згодні?
— Спробуємо!
— У вас документи з собою?
— З собою.
— Тоді заходьте он у ті двері.
Увечері заміський гуртожиток працівників оперного театру приймав у свою сім'ю нового мешканця—шофера Сергія Михайловича Гудкова. А втім, прийом цей був ані урочистий, ані велелюдний; більшість мешканців барака в цей час була на роботі. Папірець про надання місця в гуртожитку Окайомов, за відсутністю іншого начальства, пред'явив голові санітарно-побутової комісії Колі Боркову, учневі кравецької майстерні театру. Моторний зизоокий хлопчина боком глянув на папірець і на Окайомова:
— Новий шофер, значить?
— Шофер.
— Ну то добре. Ходімо… — Борков повів Окайомова до його койки. — Це буде твоє, значить, місце. Білизну треба міняти не рідше як раз на тиждень. А прати її власноручно у пральні, що в кінці барака. Коли грошей, значить, не шкода, можна віддавати Марусі з жіночого барака. Влаштовуйся…
Окайомов сів на тверду койку і обдивився. Шеренга койок тяглася через увесь барак. На сусідній койці, накрившись з головою, спав довгий чоловік, його босі гулясті ноги стирчали в проході. І хропів він так тріскуче, що могло здатися, ніби він під ковдрою заводить мотоцикл. Окайомов з жахом уявив собі, як на всіх цих ліжках хропітимуть люди, і обличчя його скривилось у гидливій гримасі.
За допомогою Колі Боркова він роздобув бритву, скалку дзеркала, окріп і почав приводити до ладу свою борідку. Коля стояв позад нього і, взявшись у боки, скоса дивився, як голився Окайомов.
— Невже бороду залишите? — здивувався він.
— Борода прикрашає чоловіка, — відповів Окайомов.
— Таке скажете! — усміхнувся Коля Борков. — Порох у ній збирається, і все. У нас на все село тільки піп бороду носив, і завжди у нього в бороді лушпиння з насіння плуталось.
— Може, ти займешся якимсь ділом? — спитав Окайомов, примруживши очі і дивлячись в дзеркальце на Колю.
— Мені на роботу на дев'яту годину ранку, — не зрозумів Коля Борков.
— Ішов би спати, чи що!
— Я раніше одинадцятої не лягаю. Останні вісті послухаю, а тоді бувайте здорові!
Окайомов замовк, злість розбирала його дедалі дужче. Коля Борков не йшов. У цей час у дальньому, темному кутку барака зарипала гармошка. Видно було, що гармоніст тільки починав освоювати інструмент. Він весь час виводив той самий мотив і ніяк не міг підібрати до нього басового акомпанементу, сповнюючи барак дикими звуками.
— От витинає Петька! — захоплено промовив Коля Борков. — За один місяць навчився! Його оце на свята гармошкою преміювали. Правда, гарно, коли музика?
— Гарно, коли гарна! — злісно відповів Окайомов.
— Так він тільки вчиться, — заступився за гармоніста Коля Борков. — З нього вимагати ще рано.
— Міг би тренуватися і в іншому місці! — Окайомов підвівся і пішов до умивальної.
Коля Борков здивовано подивився йому вслід, знизав плечима і попрямував до гармоніста.