Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Активісти вишукували будь-яке відхилення від «економічної чистоти». Шолохов розповідав про середняка, засланого на вимогу головного місцевого активіста, — за те, що найняв дівчину «на місяць під час жнив, а найняв він її тільки тому, що його сина призвали до Червоної армії». А Залигін вивів образ людини, затаврованої як «куркуль», хоч вона відзначилася як організатор гасіння пожежі в колгоспі, — а точніше, саме за це. Він — безсумнівний потенційний селянський провідник «Сьогодні Чаусов Степан пішов гасити пожежу, а завтра він може зруйнувати колгосп, і деякі бережуть його якраз для цієї нагоди. Таких людей, як Чаусов, треба ізолювати від мас назавжди, їхній вплив треба знищити».

За повідомленням часопису «Народноє просвещение» (1930. № 6), одну вчительку — вдову комуніста, що загинув у громадянській війні, «розкуркулили», «по суті, через те, що вона неодноразово виганяла місцевих “активістів” — секретаря сільради (кандидата в члени партії), місцевого відповідального працівника на культурному фронті (також члена партії) та секретаря місцевої кооперативної організації — зі школи, де вони намірялися організувати пиятику». Оскільки вона не мала жодних засобів виробництва, які можна було б конфіскувати, в неї відібрали одяг і подерли її книжки. Інша вчителька, «розкуркулена» як попівна, «показала документи, які свідчили, що вона була селянською дочкою», однак почула у відповідь: «її мати відвідувала священика, і тому можливо, що вона попівна».

Подібні факти добре ілюструють думку Гроссмана, що «найбридкішими та найзлостивішими були ті, хто міг звести свої рахунки. Вони кричали про політичну свідомість — і зводили старі рахунки та крали. А крали вони — через тупий егоїзм — якийсь одяг, пару черевиків». Шолохов також дає зрозуміти: активісти крадуть одяг і продукти. Справді, навіть в офіційних повідомленнях зазначалося, що вороги уявного куркуля дивилися на нього як на «джерело діставання черевиків, постільної білизни, теплого одягу, тощо»; сама «Правда» (від 1 лютого 1930 р.) засудила цей «поділ здобичі». В Західному районі, згідно із секретними звітами ДПУ, в «куркулів» відбирали взуття та одяг, залишаючи їх у білизні. Сільські нероби просто хапали гумові чоботи, жіночі трико, чай, кочерги, ночви… ДПУ звітувало про деяких членів робітничих бригад і службовців із нижчих ешелонів партійно-радянського апарату, які крали одяг і черевики (навіть ті, що їх фактично носили), поїдали харчі, які знаходили, і випивали алкогольні напої. Крали навіть окуляри, виїдали кашу або обмащували нею ікони (цит. за М. Файнсод). Одна «куркулька» вижила, хоч у неї поцупили все, що можна, бо була вміла кравчиня і працювала на родини активістів, які крали «куркульський» одяг і віддавали їй перешивати.

Гроссман підсумовує: «Були хабарі. Зводили рахунки через ревнощі до якихось жінок або старі ворожнечі чи свари… Тепер, одначе, я розумію, що суттю катастрофи було не те, що списки складали ошуканці та злодії. В кожному разі серед партійних активістів було більше чесних, щирих людей, ніж злодіїв. Але зло, що його наробили чесні люди, було аж ніяк не менше, ніж те, що виходило від нечесних людей».