Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Харківський тракторний завод завжди потребував великої кількості робочої сили. Однак той, хто наймався, мусив відповідати на рутинні питання, зокрема: чи були його батьки куркульського походження? чи не покинув він колгосп? І багатьом відмовляли, особливо колгоспникам (навіть біднякам).
Один сільський хлопець не міг дістати роботи поблизу від домівки: його не брали без свідоцтва про народження, але сільська влада не видавала цього документа. Кількома днями пізніше йому знову відмовили на шахтному кар'єрі на тій же підставі. Інший хлопець таки працював у місті, однак кілька разів тікав із місць попередньої роботи, коли викривали чи запідозрювали його «класове походження». Врешті-решт він опинився аж у Середній Азії.
Звісно, колишні хлібороби тікали й із заслання. У книжці «История советского крестьянства й колхозного строительства в СССР» (М., 1963) про це розповідається так: деякі куркулі «втікали з тих місць, де їх розселювали, проникали в радянські установи, на промислові підприємства, в колгоспи, радгоспи та МТС, де займалися диверсійною діяльністю, псували державну власність. Поступово цих дезорганізаторів соціалістичного виробництва викривали, й вони діставали заслужену кару».
Розкуркулених не допускали й до військової служби. На місця розсилалася інструкція — ретельно перевіряти новобранців із метою виявлення «куркульських елементів», котрі «старалися проникнути в Червону армію».
Таким чином «куркулі» були приречені залишатися в селах і там очікувати на вирішення своєї долі. Ще 26 січня 1930 р. «Правда» попереджала, щоб їм не дозволяли розпродавати майно з торгів і тікати «світ за очі». Щоправда, цей заклик мало зарадив справі. У тогочасних публікаціях повідомлялося: наприкінці 1930 р. розкуркулили 400 тис. господарств, 353,4 тис. залишилося, решта (200–250 тис.) була продана, а їхні власники подалися до міст. За сучасними радянськими дослідженнями, десь 20–25 % із 1 млн господарств, офіційно визнаних куркульськими, протягом 1929–1932 рр. «саморозкуркулилися» (тобто їхні держателі втекли із сіл).
Виходячи з цієї досить імовірної пропорції, спробуємо підрахувати чисельність засланих. Політбюро ЦК ВКП(б) визначало кількість розкуркулених у 5–6 млн чоловік, а отже, 1–1,2 млн втекли (принаймні на деякий час), а 4–4,8 млн залишилися. Офіційні цифри, нагадаємо, мусили бути завищеними через розширення дефініції «куркульської» категорії й запровадження категорії «підкуркульників», та і в цьому випадку числове співвідношення засланців і втікачів видається нам правильним.
Радянський дослідник хрущовської доби М. Івницький визначає загальну кількість родин, депортованих у жовтні 1931 р., в 381 тис. Статистичний довідник СРСР за 1928 р. наводить пересічну кількість членів «підприємницької» (тобто «куркульської») родини — 6,5 душ (середняцької — 5,4, незаможницької — 3,9); отже, чисельність засланих «глитаїв» мала досягати чи не 2,5 млн чоловік.
На думку дисидента-ленінця Р. Медведєва, з ряду причин така цифра виглядає «значно применшеною». По-перше, масові депортації не завершилися в жовтні 1931 р., а тривали офіційно до травня 1933 р., коли Сталін і Молотов підписали указ, згідно з яким надалі мали засилати лише родини одноосібників («норма» — 12 тис. на рік). В указі наголошувалося, що за планом на 1933 р. передбачалося депортувати 100 тис. родин, і, мабуть, немає підстав не вірити тому, що ця приблизна цифра означала заслання протягом 18 місяців (між жовтнем 1931 і травнем 1933 р.) загалом 150 тис. родин, або між 0,75 і понад 1 млн душ після другої хвилі.
Можливо, більш вірогідною є цифра, названа Сталіним у його зверненні до Черчілля, — розкуркулення торкнулося «10 мільйонів» (хоч можна й не йняти віри зауваженню генсека, що куркулі у своїй «великій масі були дуже непопулярними, і їх проганяли власні наймити»). У 1933 р. Сталін називав 15 % господарств передколективізаційного періоду «куркульськими та заможними». Загальна кількість селянських господарств у червні 1929 р. досягала 25 838 080. Отже, 15 % них становило б близько 3 875 000 господарств, або, виходячи із пересічної чисельності родини в п'ять осіб, — 19,38 млн чоловік. Від цього слід відняти кількість тих, хто так чи інакше уникнув депортації. За підрахунками радянських авторів, нагадаємо, 20–25 % «куркулів» утекли до міст. Англомовна коротка українська енциклопедія (Торонто, 1963. Т. 1) подає навіть більше число втікачів — близько третини від кількості розкуркулених і засланих. Якщо прийняти таку цифру, одержимо приблизно 13 млн. депортованих.