Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
Мене, на щастя, не впізнали. Коли я скромно попросив «королівське подружжя» та «придворних» сказати кілька фраз для телебачення, виникло невелике замішання, всі присутні почали проштовхуватись ближче до камери, куди сягав сніп світла. Мені вже нічого було боятись, що мене розпізнають.
Я став спиною до світла, «королівський двір» нарешті розташувався залежно від звання кожної особи.
— Що я про все це думаю? — мовив «король». — Отож… тобто… мені здається… я навіть переконаний, що нічого не думаю.
«Королева Барбара» мило засміялась.
— А я думаю і навіть певна, що це справа якихось нерозпізнаних літаючих об'єктів. Літаючі блюдця, літаючі тарілки тощо!
— Го-го-го! — засміявся міністерським басом «канцлер». — Жінкам завжди в голові кухня: блюдця, тарілки…
— Йолоп! — сикнула «королева Барбара». — Сам важить на двадцять кілограмів більше норми, а наговорює на жінок!
— Слухай-но, Госько… — почав уже зовсім приватну сварку «канцлер».
Я одразу перепинив їх, підставляючи мікрофон обом «рицарям» — одному «рицареві» в чорних обладунках, а другому — в блакитних.
— А що ви скажете?
«Рицар» у чорних обладунках пошкрябав картонною рукавицею по картонному шоломі. В цей час я помітив, що суфлер швидко, пошепки й майже нечутно підказує щось «рицареві» в блакитних обладунках.
Чорний «рицар» перестав шкрябати шолома й засміявся кумедним тоненьким голосом:
— Що це таке? Що це може бути? А хто ж його знає? Я тільки можу сказати: холера його знає!
— А ви? — звернувся я до «рицаря» в блакитних обладунках. Суфлер одразу відступив у темряву, подалі від мого мікрофона.
«Рицар» у блакитних обладунках уже встиг зняти свого шолома, встиг навіть причесати дуже розкуйовдженого, білявого чуба.
Коли я повернув у його бік камеру й мікрофона, він пустотливо посміхнувся й підморгнув оком. Може, упізнав мене?
Адже багато років він дружить із моїми дітьми, а останнім часом заприятелював і зі мною.
Однак, крім пустотливого підморгування, більше нічого не трапилось.
— Правду кажучи, я про це якось не думав. Тому нічого певного не можу сказати. Я спроможний висловити хіба що кілька припущень. По-перше, я не вірю в літаючі тарілки й у всяких там інопланетян.
— Нахабний хлопчисько! — сикнула «королева».
— Вибачте, ваша величність, — мовив справді трохи нахабний «рицар», — але я висловив тільки несміливе припущення. Я припускаю, що всі наші кольорові димарі мають зв'язок із нашими земними справами. Димарі виростають па землі, і їх будували люди. Тому ймовірно, що за всіма тими барвами й кольоровими димарями хтось криється. Якісь фахівці з хімії та фізики. Або… навіть насамперед… якісь фахівці з охорони середовища. Бачачи біля камери саме вас, шановний пане редакторе, гадаю також, що цю таємницю невдовзі буде розкрито.
І він приязно й шанобливо посміхнувся.
— А ви таки нахабний хлопчисько, — підтвердив я. — Тисячу разів казав вам, що я не шановний редактор! Колись бував редактором, а тепер, уже протягом багатьох років, — вільна людина. До мене слід звертатися: «пане Єжи»… Дякую всім. Про дату й годину телепередачі повідомимо. До побачення.
І вмить нас біля театру не було. Мій поштивий Добряк одразу рушив чвалом. Я тільки встиг почути вигук «його величності Зигмунта Августа»:
— Нещасний хирляк!
А мені знову треба було поспішати. Я домовився зустрітись біля головної вавельської брами, з того боку, що від Вісли, з Фунем Прекрасним і його знімальною групою. А магістр мусив з'явитись на Скелі Твардовського. До того ж іще треба було організувати багато інтерв'ю, таких, як я мав біля Великого театру. Ще замолоду я пробував свої сили в журналістиці. Більше тридцяти років тому. Тоді телебачення нікому ще й не снилося. Магнітофони були тільки в працівників радіомовлення. Щоб підготувати інтерв'ю, треба було мати добру пам'ять. Свого часу я зробив за день близько тридцяти інтерв'ю з делегатами першого повоєнного з'їзду письменників. З усіма найпопулярнішими письменниками того періоду. Інтерв'ю я віддав головному редакторові. Він сказав, що зовсім непогано і що він їх надрукує. Аж тоді я перелякався, чи не помилився десь, чи не переплутав письменників, їхніх прізвищ, самих інтерв'ю. Потім виявилось, що все гаразд і немає чого боятись.