Lux perpetua

— Марко Поло, — вів далі він, — добрався до Катаю. Португальці допливли до Insulas Canarias[110], до Мадейри, до Азорських островів, готуються до океанської експедиції. Вони вірять, що там, за океаном, у ще не відкритому світі, натраплять на багатство і справжню владу. Вірять у країну Священика Іоанна, у землю Могал, в Офір і Тапробану, збираються туди дістатися; а щоб досягти цього, не зупиняться ні перед чим. Я теж не збираюся зупинятися.

Нойфра далі не озивалася — і то настовбурчувала, то пригладжувала спинні шипи.

— А ти знаєш, — врешті-решт запитала вона, — хто був останнім, який сказав щось подібне? І, що цікаво, — в ідентичному контексті? Божевільний поет і чарівник Абдалла Зар-ад-Дін, автор книги під назвою «Аль Азіф», ця назва — звуконаслідувальний запис сюркоту, який видають нічні комахи та упирі. У пізніших перекладах прізвище автора травестували на Абдул Альхазред, а назву поміняли на «Некрономікон».{34} І це прийнялося.

— Я знаю.

— Тоді ти знаєш і те, що Абдул Альхазред непереборно прагнув пробратися до сидерію, що він не зупинявся ні перед чим. Він був у пустелі Роба ель-Халіє, де полюбляють бувати упирі, був в Іремі, шукав Кадату. Він загинув жахливою смертю у 738 році, в Дамаску, серед білого дня, його на очах багатьох свідків розірвав і пожер страхітливий демон. Це не охолоджує твого запалу?

— Не охолоджує.

— У такому разі, - нойфра звела очі догори, — бажаю тобі щастя. Багато-багато щастя.

— Я йду, — Стінолаз піднявся. — Завтра вирушаю. Ага, Кундрі, може, серед твоїх запасів знайдеться трохи ІІерферро? Я хотів би мати Перферро під рукою.

— Непогана ідея, — живолачка вишкірила жовті ікла, — мати Перферро під рукою. Дай його своїй панні, цілій тій Дус фон Пак. Цим ти сильніше прив'яжеш її до себе. Отримаєш гарантію, що вона не втече з іншим. А якщо втече, то ненадовго. До першого ж поранення залізом…

— Кундрі.

— Мовчу, мовчу. Перферро в мене є, але небагато, одна доза, для однієї особи. Звернися до єпископа, я знаю, що в нього є запас. А в Сенсенберзі ти ж маєш Скірфіра і його алхімічні атанори.

— Єпископ не зізнається, що має. А їхати у Сенсенберг мені не з руки.

Кундрі підняла брови.

— Думаю, що за мною стежать, — пояснив він. — Я не впевнений навіть у своїй Роті. Це збиранина…

— Збиранина покидьків, — закінчила вона. — Набрід, що складається з негідників, гульвіс, різників і збоченців. Оті твої Чорні Вершники. Тільки таких ти маєш під командуванням, бо тільки таких зумів завербувати. І з такими вирушаєш у похід. Ти таки справді відчайдух.

— То ти даси мені Перферро, чи ні?

— Дам. І докладу ще дещо. Дещо особливе. Воно мусить допомогти тобі в пошуках.

Вона відкрила скриньку, котра стояла на столі, щось звідти вийняла. Стінолаз ледве стримав рефлекторну огиду.

— Симпатичненьке, чи не так? — зареготала нойфра. — Активується заклинанням. Яке, зрештою, походить з «Аль Азіф» і було вдосконалене Nefandi та італійськими некромантами. Цвіркотіння нічних комах, шурхіт їхніх крилець… У нього дві функції. Воно має показувати місце перебування Беляви або його панни.

— А друга функція?

— Скористаєшся, коли треба буде когось убити. Убити так, щоби він відчував, що вмирає.

— Бувай, Кундрі.

— Бувай здоров, синку.

По покрівлі застукотіли перші краплини дощу.