Lux perpetua
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2938-55-5
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Lux perpetua». Краткое содержание книги:
Бувайте, шляхетні й добрі панове. Нехай провидіння береже вас у дорозі від нещастя й лихої пригоди. Ні-ні, я сказав, кінець — отже, кінець, більше баяти не буду. Бо уяву мою зрадила її сила. Уяву сила зрадила була, Та, мов колеса, ясні та веселі, Жадобу й волю долі повела Любов, що водить сонце й зорні стелі. L amor che move il sole e Valtre Stelle…{70} Дивно якось переслідує мене той Данте… Кінець промови. Бо хоча, як мудро рече Екклезіаст, складати багато книжок не буде кінця[234], закінчувати все-таки треба. Є такий мус.
Мені вже час. До Константинополя дорога далека, а я хотів би ще до Адвенту побачити вітрила на Мармуровому морі, Золотий Ріг і Босфор.
Хочу побачити свою мрію. Заким вона безповоротно зникне. Бувайте здорові. А на прощання… Воістину кажу я вам, кожному зокрема: пам'ятайте Екклезіаста. Primo: omnia vanitas, усе марнота. Secundo: підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!
Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе[235].
Чи добре воно, чи лихе.
Розділ двадцять четвертий
Коли Еленча почула на подвір'ї стукіт копит та іржання, то була впевнена, що це Дзержка, що вона раніше, ніж збиралася, повертається із сусідського візиту до Рахенау. Вийшла на поріг, не відв'язуючи фартуха. Коли побачила вершника, її залила гаряча хвиля. Ноги перестали слухатися, а руки почали дрижати.
— Здрастуй, — сказав Рейневан. — Здрастуй, Еленче.
Еленча була не в змозі вимовити ні слова. Вона лише схилила голову.
Рейневан спішився.
Підійшов.
І пригорнув її. Величезним зусиллям волі вона стримала плач. Не повністю і не до кінця.
Небо на заході темніло, обіцяючи бурі. Але тут, над ними, над Скалкою, сонце пробилося крізь хмари, заливаючи світ стовпом світла. Рейневан глянув угору.
— Світло солодке, — сказав він. — І добре очам сонце бачити.
Його обличчя змінилося. Дуже змінилося. Він був інакший.
Еленча констатувала це зі змішаним почуттям страху і полегшення.
— Здрастуй… — вона кашлянула, шморгнула носом. — Ласкаво просимо у Скалку… Ти приїхав… надовго?
Він дивився на неї. Мовчав. Довго. Так довго, що вона засумнівалася, чи відповість. Але він відповів.
— Певно, залишуся.
234
Екк. 12:12.
235
Екк. 12:13- І4.