Циклон
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Иван Федотович Карабутенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Циклон». Краткое содержание книги:
В романе ЦИКЛОН известный украинский писатель, лауреат Ленинской премии Олесь Гончар продолжает разработку одной из ведущих тем своего творчества - тему военно-патриотическую. Это многоплановое и многопроблемное произведение посвящено прежде всего подвигу советских людей в годы Великой Отечественной войны, преемственности героических традиций, борьбе советского народа за мир на земле.
Важные, волнующие проблемы, к которым О. Гончар обращался и в других своих романах, повестях и рассказах, в романе Циклон раскры-ваются в оригинальной форме лирико-философских раздумий о судьбах и характерах людей, о жизни родного народа.
Главный герой романа, ветеран Великой Отечественной войны Богдан Колосовский, знакомый читателям по роману Человек и оружие, в наши дни стал известным кинорежиссером. В процессе создания фильма о своих однополчанах - отважных, честных воинах, оставшихся верными патриотическому долгу в самых трудных условиях,- Колосовский и его коллеги по киностудии (оператор Сергей, киноактриса Ярослава) стре-мятся с предельной полнотой раскрыть природу всенародного подвига в войне против фашизма.
- Але ж тії дитя іншого часу…
- Так, я людина, іншого часу, при мені земний житель вперше побачив свою планету з космічного льоту, побачив збоку, майже відчужено, боготворно, у вінку голубого сяйва… Це щось попе, і я вже не можу мислити старими категоріями, вдавати, ніби не сталося змін у моїй психіці. Я асам часом немов бачу свою планету з польоту, дивлюся на візерунки її материків і океанів і при цьому відчуваю щось прекрасне до смутку, рідне до щему… і коли дивлюсь, щоразу не можу не думати про те, що було і що буде.
- За ті трудні думки вам понаднормова оплата?
- Жарт недоречний. Міщанської дешевизни жарт. Я справді прийшов у кіно для того, щоб мислити, а по тільки щоб покрикувати: “Стоп! Мотор!” Мистецтво - це роздум про людину, роздум насамперед, інакше воно позбавлене глузду.
- Та не тільки ж це.
- Звичайно, в цьому лише одна з його якостей, хоча й дуже важлива, може, корінна. Можна глянути ще й під іншим кутом зору. Сьогодні вночі питаю одного теоретика мистецтва: “Як, по-вашому, для чого воно, мистецтво?” - “А для чого дерево цвіте?” - так він мені відповів. По-моєму, геніально!
- Хто ж цей теоретик?
- Сторож сільський.
- Один з отих кінематографічних дідів?
- “Для чого дерево цвіте”… Здорово. Вхопив саму суть мистецтва… Виквіт життя, цвітіння життя, і роздум під його кроною, і хвала йому - все тут синтезом, і він має знайти належний вияв у фільмі… Так, хотів би й себе висловити в отих полонянках та полонених, в їх незмиренності, в їх солідарності, в самому мотиві кохання, що виквітло навіть перед лицем зла… В усьому цьому хай буде наша полеміка з тим мистецтвом, яке втрачає відчуття кореня й цвіту, втрачає смак до відтворення людини, перестає бути поетом людського…
- О-о! Тут я згоден, це мені імпонує… Тисігу руку!
- Це більше стосується Головного. Його думки.
- І його в цім пункті обіймаю…
- Фінал фільму я дам крупним планом: взаємні обійми режисера й редактора… Це буде нечуваний “хепі енд”! Ав'тор і редактор цілуються під завісу, доводять до сліз розчулених глядачів.
- Давай, давай, не заперечую, - засміявся Пищик, зручніше виставивши до сонця своє пузце: дискутуючи, він не втрачав моменту вловити певну дозу вранішніх ультрафіолетів.
Незчувся, як навшпиньках підкралася із-за спини Ярослава, сміючись, вона погладила своєю красивою рукою редакторське відполіроване тім'я:
- Малюпусінький! О мой, мой! Дози сонця приймаєш?
Пищик розцвів. Це дівча вміє пожартувати приємно. З неприхованим захватом дивився товстунець на Ярославу, на гнучкостанну усміхнену музу в махровім куценькім халатику. Ранковою свіжістю, веселою доброзичливістю віє, від неї. Сама присутність цього юного, досконалого створіння мовби робить тебе молодшим, відроджує в тобі бажання кому-небудь па світі таки сподобатись хоч трішечки! Це ж просто щастя, що на студії в сузір'ї кіноактрис з'явилась вона, дочка гір, що має не лише зовнішні дані, оці ідеальні пропорції ніг, іалії, шиї, а й душею приваблює теж… Після того, як той дикун спалив на дублях загальну улюбленицю, одну з найяскравіших зірок екрана, деякий час було нібії порожньо в павільйонах студії, і тепер ось землячка її приходить на зміну загиблій подрузі… Редактор з заяснілим обличчям дивився на Ярославу, і погляд його теплішав, мовби зігрітий промінчиками її веселої доброзичливості.
- Гляди ж не перегрійся, Малюпусінький… Бо й незчусшся, як обгориш, шкура облізе, а в новій… чи будеш ти такий великодушний?
Сергій обірвав цю лірику, хмуркувато звернувшись до Ярослави:
- Малюпусінький каже, що тебе треба підредагувати.
- О! В чому саме?-Дівчина грайливо оглянула. себе, струнконогу.
- Неправдоподібно великі очі. І неправдоподібно блакитні.
- Дякую за ранковий комплімент. Я так їх рідко чую від тебе, Сергійку.
- Не комплімент, а лиш робоче уточнення. Помічено неправдоподібність. Відхилення від норми.
- Не знаєш чому? Спеціально для твоїх крупних планів… Хочеш, після сніданку підем на луки? Там, кажуть, з'явилось коняче поповнення завдяки турботам Ягуара Ягуаровича.
- Ягуар… Ну й прозвиська ж ти людям вліплюєш, - глянувши на Сергія, зауважив Пищик. - І дивно, що Ягуар пасі і не ображається.
- Бо мислитель, - сказав Сергій. - По-моєму, він замаскований геній. Це ж він недавно видав афоризм, який я викарбував би на воротях нашої студії: “Круглі колоди носимо, а квадратні качаемо”…
Підійшов до річки ще цілий гурт фільмотворців на чолі з Головним, якому Ягуар Ягуарович саме щось запальне доповідав на ходу, тягнучись через плече аж до вуха. Ярослава не могла стримати усмішки, дивлячись, як виказує темперамент цей милий їхній Ягуар Ягуарович, годувальник і діставальник, людина, для якої не існує в житті неможливого. Він, здається, тільки тим і живе, щоб кинути себе на якесь завдання, щоб роздобути з-під землі, щоб і з свого боку в будь-який спосіб, а теж прислужитися високому мистецтву. Скажіть, що потрібен для фільму слон, - і назавтра побачите бенгальського слона, що пасеться отам понад Бистрицею.