Циклон

- Дивно, що коли принесеш їх додому, щоразу помічаєш, що зовсім вони там стають не такі, як тут серед трав… І не • тому, що прив'януть, a будто, мабуть, том, що вони ростуть тут в самій природі своїй, живуть в її настрої і, зірвані, вже не повернуться в цю просторінь, в цей день. Трохи сумно, що ніщо не повернеться: ні цей день, ні дзвіночки, ні промені на траві… Все, все в однім змигку життя, дублів нема, дублів життя не знає!…

Йдучи поруч із Сергієм, вона усміхається - очима, устами, і почуває він, що всміхається не йому, уявляє зараз того, іншого біля себе… Але веселість її чомусь сумна. Чи помічали ви, що в погляді дівчини, коли вона з ніжністю дивился на свого коханого чи думає про нього, завжди є щось скорботне?

- Кажуть, що людина, яка була на фронті, стріляла, вбивала, - це зовсім не та, якій не довелось зазнати цього, як ти гадаєш, Сергію? Між такими людьми буде колосальна різниця у психіці?

- Не знаю.

- Війна, певне, полишає невитравний слід у душі. В очах у декого з них - ти помічав? - смуток, що ніби скипівся. Вугіль, що став антрацитом. Так іноді хочеться підійти й запитати: оцей іній, що сріблиться па скронях… з яких він зим?

Сергія вона ні про що не питає. Віддалено чула про його нещасливе кохання, але причиною розриву ні разу не поцікавилась. Може, з делікатності: адже в цій сфері ніхто не може бути суддею, зона заборонена. І він теж, звичайно, не розповів їй, як захищав Ярославу перед претенденткою на її роль, якою ціною відстояв святий для нього принцип, мистецтва. Рану ту ніби вдалося загоїти, але чи не з'явилась натомість інша? Сергій навіть перед собою соромився думати, що в нього може спалахнути почуття до провідної актриси фільму, що й тут ще дістане одкоша, опечеться, одначе щодалі частіше йому хтось ніби глумливо нашіптував уночі: “Закохавсь!” Ще відтоді, як знімавїї на пробах, в тій сцені, де вона латає сорочку Шамілеві, а потім невідривно дивиться на нього, поглядом питаючи: хто ти і звідки? Мабуть, тільки в особливих натур буває стільки ласкавості - в очах, на устах, в голосі такого теплого тембру… То були прекрасні кадри. Коли Сергій переглядав Їх, його не полишав настрій святковості, жадібно вивчав вирази її обличчя, цятки світла на очах, і в їхніх переливах читав самі порухи душі, глибокої, щедрої.

- Ось завтра почнемо знімати, Славо, тебе… Це добре, що він вирішив розпочати зйомки сценою на острові.

- Боюся цієї сцени. І отих обіймів, і тих розиущених кіс…

- На цій деталі якраз я наполіг. Саме така ти мусиш бути серед тих розполоханих сарн, що за ними ганяються шуцмани по всій окрузі…

- Боюсь.

- Неправдою було б сказати, що, беручись за створення фільму, lie мріємо про успіх, про славу, про гран-прі в яких-небудь Каннах… Але ж не тільки це? Існує щось набагато пише цього.