Циклон
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Иван Федотович Карабутенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Циклон». Краткое содержание книги:
В романе ЦИКЛОН известный украинский писатель, лауреат Ленинской премии Олесь Гончар продолжает разработку одной из ведущих тем своего творчества - тему военно-патриотическую. Это многоплановое и многопроблемное произведение посвящено прежде всего подвигу советских людей в годы Великой Отечественной войны, преемственности героических традиций, борьбе советского народа за мир на земле.
Важные, волнующие проблемы, к которым О. Гончар обращался и в других своих романах, повестях и рассказах, в романе Циклон раскры-ваются в оригинальной форме лирико-философских раздумий о судьбах и характерах людей, о жизни родного народа.
Главный герой романа, ветеран Великой Отечественной войны Богдан Колосовский, знакомый читателям по роману Человек и оружие, в наши дни стал известным кинорежиссером. В процессе создания фильма о своих однополчанах - отважных, честных воинах, оставшихся верными патриотическому долгу в самых трудных условиях,- Колосовский и его коллеги по киностудии (оператор Сергей, киноактриса Ярослава) стре-мятся с предельной полнотой раскрыть природу всенародного подвига в войне против фашизма.
Агнеса вже чула про їхній майбутній фільм, і кілька разів у розмові вона ніби жартома заторкувала делікатну тему: чи не взяли б вони її на головну роль? Оператор знав, що це неможливо, і пробував теж відбутися жартом, але вона все настійніше домагалася якоїсь обіцянки чи навіть гарантії:
- Ти ж можеш вплинути на свого Головного. Попросити. Чи навіть наполягти. Адже він тобою дорожить… Звичайно, цс буде нелегко, бо до мене він має чомусь неприязнь, може, тому, що я не належу до числа його поклонниць… За ним же декотрі так упадають! Якась, кажуть, психопатка, що її брали статисткою, тепер щоразу підстерігає його біля студії, полює, засипає листами, на профком подала заяву, що він чорнокнижник, ваш Колосовський. Приходить до неї вночі в образі пекельника і спокушає, бо заради успіху свого фільму нібито уклав угоду з самим дияволом, як зроби к це колись доктор Фауст.
Щось таке Сергій уже чув, це його розважало:
- Не знаю, як щодо тих спокушань, а от заради фільму… То хто з нас не пішов би на угоду навіть із самим сатаною… Щоб тільки впіймати мить… Впіймати справді геніальний кадр!
- Всі, ви такі. Одержимі. Хіба для вас щось існує, крім фільмів? І ваш отой… може, він чорнокнижник і є? Чого він такий похмурий у вас? Непідступний, суворий. Все істину шукає? Скажіть йому, що всі істини давно знайдені.
- О ні! Шукати й шукати - цього па всіх вистачить…
- Шукайте жіночих усмішок, Сергію! І йому це порадьте.
- Якби йому на вибір: усмішку Лоллобріджіди чи зблиск істини - він, мабуть би, вибрав останнє… Одоржимии - це вірно. Людина, яких у пас на студії небагато. Я почуваю просто гордість, що працюватиму з ним.
- От візьміть і мене до групи. Наполяжте. Зрештою, ви це можете поставити йому як свою неодмінну умову. Він змушений буде… Хіба я гірша за ту вашу західнячгку? Не розуміщ, чим вона всіх вас вчаровує? Що з Гуцулії, що мамалигу з дитинства їла?
- Здасться, Ярослава якраз не з гуцулів, а з бойків… Бойківна!
- Один чорт! На кожному кроці хизується, кокетує своїм походженням, вона, бачте, із роду лісорубів та різьбярів… Куди ж пак! Франко до її дідуня в хату заходив.
- Будьмо ж справедливі, Агнесо.
- От і будьмо. Я теж хочу вийти на екран, поки зморшки не вкрили… Я ж знімалася. Подивіться мене у фільмі, хоч у тому короткому епізоді…
“Я вже дививсь, - так мусив би їй відповісти. - Бачив, як ти посилала з екрана свої роблені усмішки, весь час манірилась-під світлом юпітера, не могла не думати про те, що тобою мусять милуватись, що ти мусиш подобатись… І як мені боляче було від твоїх фальшивих жестів, від того, що ти дерев'яна, роблена, що ти не артистка. За один кадр можна полюбити і… розлюбити можна за один кадр, люба моя!…”
Але він цього їй не сказав, він не хотів ранити її самолюбство, розвіювати її самообман. Бо хоч вона й не артистка, і ніколи не буде, проте вона не переставала хвилювати його й пробуджувати в ньому жагу близькості.
Ссргієву мовчазну ухильність Агнсга витрактувала на свій лад:
- Чи ти теж віддаєш перевагу Ярославі? Теж заполоронпй, засліплений нею? Всі ви побожеволіли там…
- Проби показали: Ярослава саме та! Артистка милістю небес…
- А для чого ж тоді я тобі? - її очі примружились хііжувато і голос став холодний. - Для корчми? Для розваги? На одну ніч? Ні, вибачай…
Згадуючи пізніше цю сцену, Сергій віддавав належне Агнесі: вона таки здорово в ній зіграла! З щирим пафосом, з благородним обуренням!… Навіть оті богемні вульгаризми додавали пікантності!
- Я не з тих, що на одну ніч! Вибирай між нею і мною.
Такими були її завершальні слова.
Не прийняв її ультиматуму. Йдучи на це побачення, ладен був - і це не перебільшення - пожертвувати ради неї своїм життям, але пожертвувати мистецтвом… Ні, цього він не міг. Виявилось, що такий він у цих речах.
- То хто ж гратиме?
- Гратиме Ярослава.
- І це остаточно?
- Так.
Своєю вимогливістю, категоричністю Агнеса мовби сама зруйнувала себе в його очах, змусила протверезитись, прозріти.