Циклон
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Иван Федотович Карабутенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Циклон». Краткое содержание книги:
В романе ЦИКЛОН известный украинский писатель, лауреат Ленинской премии Олесь Гончар продолжает разработку одной из ведущих тем своего творчества - тему военно-патриотическую. Это многоплановое и многопроблемное произведение посвящено прежде всего подвигу советских людей в годы Великой Отечественной войны, преемственности героических традиций, борьбе советского народа за мир на земле.
Важные, волнующие проблемы, к которым О. Гончар обращался и в других своих романах, повестях и рассказах, в романе Циклон раскры-ваются в оригинальной форме лирико-философских раздумий о судьбах и характерах людей, о жизни родного народа.
Главный герой романа, ветеран Великой Отечественной войны Богдан Колосовский, знакомый читателям по роману Человек и оружие, в наши дни стал известным кинорежиссером. В процессе создания фильма о своих однополчанах - отважных, честных воинах, оставшихся верными патриотическому долгу в самых трудных условиях,- Колосовский и его коллеги по киностудии (оператор Сергей, киноактриса Ярослава) стре-мятся с предельной полнотой раскрыть природу всенародного подвига в войне против фашизма.
Каміння після ночі холодне, вода наскрізі прозора, оператор забродить у неї по коліна; нахиліївшіїсь, обхлюпує себе до пояса, насолоджується, - його бадьорить ця вранішня крижана купіль.
- Слава Йсу!
Це товариш Пищик, редактор фільму, наблизившись з рушником, милом, зубною щіткою, так жартома вітається до оператора за місцевим звичаєм.
- Навіки слава! - відповіда Сергій своєму колезі - реально існуючому редакторові ще неіснуючого фільму.
Натоптуватий симпатичний товстунець, геть облисілий на чесній студійній службі. До блиску відполірована голова, чорненькі вусята, губки рожевим пуп'янком - це і є товариш Пищик, або Малюпусінький, як його в сентиментальні хвилини голубливе називає Сергій. Малюпусінький буде їх тут редагувати. Життєлюб, ерудит, сто штанів протер на студійних стільцях, сто директорів пережив, ця людина знає якісь секрети студійного довголіття.
Редактор дивиться на воду розчулено.
- Так оце, Сергію, вона і є, ота філософська вода, в яку не можна двічі вступити?
- Вона самісінька. Якраз з оцього каменя помітили колись, що все на світі тече, все міняється.
Пищик, присівши на гранітовій брилі, пробув зачерпнути водиці в пригорщу, але це йому не одразу дається - пузце заважав.
Сергій гримає басовито:
- Лізь у воду!
- О ні…
- Пушкін крижані ванни приймав. Після того йому добре писалось.
- В цьому ми не схожі з Пушкіним: де для нього поезія, там для мене - нежить. Хронічний катар. А редактор мусить берегти себе, щоб не посиротити вас на самому початку сходження до вершин.
Пищик, бавлячись, торкає воду пальцем і одразу ж відсмикує, рожеві пуп'янки губенят в'яжуться в тиху усмішку:
- Яка прозорість… Ось про кого я з певністю міг би сказати: як редактор, я тебе наскрізь бачу. Читаю твій текст і підтекст. Он аж із дна просвічують камінці.
Сергій, натершись до червоного рушником, теж присів біля нього.
- І ти справді певен, що бачиш її наскрізь? Оцю античну воду, в яку всі мудреці дивились і тільки й дійшли до висновку, що “я знаю те, що нічого не знаю”? Справді, яка красива вода! Люблю саму фактуру води… Оцей її шум гармонійний, її вранішні бліки… А весняні потоки ти бачив? Коли йде сила весни, наливає, заповнює всі виямки, вирівнює всі кривизни, наближає все до ідеальних форм… Підкрадається непомітно, де вузьке місце - з'являється бистрінь… Об щось зачепилась - пеньок чи гілка - і вже там іскриться, вирчик зробивсь, мерехтить прискорена течія… До вчора був бережок - в ньому торішнє під водою різьблене листя дубів. Залізне. І з-під нього травиця жива, золенюсінвка, водичка її ворушить… А вода росте, росте! Уже розлилась, парує… Тіні дерев стоять у водяній тиші… Пахне життям!
- Просто панегірик на честь аш-два-о!
- Ти ж тільки вдивись… Це не просто аш-два-о… Яка енергія потоку! Цей його вічний плин, сповнений ідеальної пластики, хвильова динаміка світла, що в своїх блікахпереблпскуваннях несе зараз саму чистоту і свіжість життя…
Сергій ще раз шугнув у воду, обдав нею себе, забризкав редактора, аж той відскочив, ойкнувши. Оператор, вибравшись із потоку, став на камені, ще раз міцно терпужить себе рушником, тіло горить, Пищик зауважує похвально:
- А ти моцний, Сергію. З задатками атлета середньої ваги… Я гадав, на тобі значно більше накопичень…
- Саме залізо м'язів, - Сергій, згинаючи руку, демонструє біцепси. - Апаратура дає. Хочеш; візьму тебе апаратуру тягати? Всебічно корисне заняття.