Історія польсько-українських конфліктів т.2

Ми вже кілька разів порушували на сторінках нашого часопису питання українсько-польських відносин. Наше ставлення до польського народу було сформульоване в ухвалах II і III конференцій нашої організації, а окрім того, проведено аналіз цієї проблеми у статті «Україна і Польща», опублікованій у часописі «Ідея і чин», № 4. Сьогодні ще раз повертаємося до цієї проблеми, бо вважаємо, що вона дуже важлива в сучасній ситуації обох народів — українського і польського, і від того чи іншого вирішення залежатиме, чи у майбутньому розкладі сил Центральної і Східної Європи Україна і Польща знайдуть належні їм місця.

Підкреслюючи важливість аналізу і вирішення українсько-польського питання, одночасно усвідомлюємо всі труднощі, які перешкоджають його позитивному вирішенню. Тут ми маємо вже справу з цілою низкою найрізноманітніших комплексів, сформованих віковою неприязню і взаємним поборюванням обох народів і політикою зовнішніх сил, які були і є зацікавлені в підкоренні обох народів. Подолання цих комплексів є важким завданням, бо в обох суспільствах загальнопоширеним є погляд, що українсько-польську проблему може вирішити тільки меч. Попри те, ми не ухиляємось від розгляду цієї проблеми, бо усвідомлюємо, що труднощі існують для того, щоб їх долати, і тільки слабкі й боягузливі люди бояться великих і складних проблем. Бо державна зрілість народу, власне, у тому виявляється, щоб бачити проблему і вміти її спокійно, по-чоловічому розглядати, шукати шляхів до її вирішення, а не легковажно і з обуренням втікати від неї чи навіть заперечувати її існування. Вважаємо також за краще, щоб обидва народи, між якими існують навіть дуже прикрі й болісні суперечки, подивилися сміливо правді в очі і самі між собою вирішили суперечку, ніж якби це зробив хтось третій. У протилежному випадку ці два народи нагадуватимуть двох сусідів, які в суперечці за межу посварились і взялися за чуби, аж нарешті справа опинилася в суді, який судив їх так довго, що обидва сусіди втратили не тільки шматок землі, який був предметом суперечки, але і все своє поле і весь свій доробок. Лише пізніше зрозуміли, що вже перестали бути самостійними господарями, що залишилась їм доля наймитів.

Протягом довгих віків від початків історії обох народів їхні взаємні відносини не були приязно-сусідські. Обидва народи, польський і український, певний час залишались у стані протистояння і боротьби, незалежно від того, у яких формах виявлялися це протистояння і боротьба. При цьому Польща завжди була тією атакуючою агресивною стороною, яка намагалась розширити свої території на сході коштом етнічних українських земель. Польща так чинила в той час, коли під натиском германського світу втрачала на користь німців свої етнічні польські землі на заході.