Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Хто знає, як би виглядав сьогодні розклад політичних сил у Центральній і Східній Європі, якби у 1918 р. інакше склались відносини між українською і польською державами, якби у той час вдалось уникнути боротьби і, нарешті, якби навіть після окупації більшості українських земель більшовицькою Москвою політика польських державних діячів щодо українського питання не була політикою заперечення.
На цьому місці можна було б провести детальніший аналіз цієї політики, показати її помилки і поставити запитання: хто винен? Але ці справи є загальновідомими, отже, не маємо наміру детально копирсатись у питанні війни, бо взаємними звинуваченнями не оздоровимо українсько-польських відносин. Стверджуємо, що ці відносини є ненормальними, довести їх до послаблення напруженості, а в результаті привести до вирішення всіх спірних питань між двома народами можуть тільки щире двостороннє бажання і тверда воля, а також здоровий політично-державний розум.
Якщо подивимось на українсько-польську проблему з історичної перспективи, то можемо переконатись, що кожне мирне вирішення наперед приречене на невдачу. І тому ставимо запитання: чи можливі поліпшення і остаточна нормалізація украінсько-польських відносин?
Треба сказати, що деякі елементи, які можуть поглибити ненависть між двома народами, як і в минулому (релігійне, суспільне), перекреслило саме життя.
Найбільшою перешкодою у нормалізації взаємовідносин українського і польського народів і далі залишаються такі, глибоко закорінені у психіці польського суспільства і його керівних сфер, елементи:
1) постійне заперечення права українського народу на власну державу;
2) намагання ставитись до українського народу як до не здатного до власного державного життя, внаслідок чого Польща повинна ним опікуватись або визволити його;
3) ставлення до українських земель як до території своєї територіальної і політичної експансії;
4) ставлення до української справи як до свого суто внутрішнього питання.
Це все означає, що Польща і далі проводить політику поборювання [прагнень] українського народу до [побудови] власної держави.
Український народ бореться за створення власної держави на власних землях, не претендуючи на чужі, тобто і польські, землі, за свою державність, політичну незалежність і самостійність. Український народ, як, зрештою, і кожен народ, не може і не посміє відмовитись від цих своїх справ, тому відносини між двома народами можуть формуватись лише залежно від ставлення польської сторони до українського народу і його прагнень. Послаблення напруженості у відносинах і мирне вирішення у цій галузі є можливим лише при визнанні польською стороною української державності на українських землях і при умові, що Польща ні нині, ні у майбутньому не простягатиме руки за українськими землями.
(…) Обидва народи мають тих самих ворогів: Німеччину і Москву. Один з них у передсмертних судомах ще намагається затримати українські й польські землі, другий, як смертельно ранений звір, простягає за цими землями свої криваві агресивні лапи.
Обидва народи не мають тут вибору, а орієнтація на будь-кого з ворогів була б політичним шаленством, бо перемога однієї чи другої сторони згубна для обох народів.
Якби у результаті нинішньої світової бурі дійшло до відбудови Української держави без одночасної державної відбудови незалежності Польщі або відбудови Польської Держави без одночасної відбудови української державності, то в першому і другому випадках треба рахуватися з неминучою короткочасністю існування обох відбудованих державних організмів. Так само спроби творення нових форм тіснішого і стійкішого співіснування і співпраці народів і держав Центральної і Південно-Східної Європи без державної незалежності України чи Польщі — це ще одна омана і втеча від дійсності. І тут виникає дилема: чи далі йти битими шляхами прадідів, чи шукати нових доріг, на яких би обидва народи уникнули тих катастроф, які переживали у минулому?
З українського боку нема перешкод до поліпшення польсько-українських відносин. Український народ у своїх політичних концепціях не має жодних імперіалістичних прагнень і не зазіхає ні на які польські землі.
Український народ бореться за Незалежну Українську Соборну Державу, за право самовизначення на всіх етнічних землях.
Український народ захищає концепцію перебудови європейського сходу на засадах творення національних держав.
Український народ бореться за тісну співпрацю всіх народів, уярмлених Москвою і Німеччиною.