Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Український народ бореться за справедливий політичний і суспільний лад. Він нікого не хоче визискувати і утискувати.
Український народ бореться за рівність державних і громадянських прав і обов'язків усіх громадян України незалежно від їхньої національності, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок.
У цій площині український народ готовий співпрацювати зі всіма європейськими народами. У цій площині лежить також можлива співпраця між українським і польським народами.
Наше ставлення до польського народу залежить виключно від того, чи у нинішній грізний момент, який може вплинути на майбутні долі обох народів, польський народ зважиться на те, щоб визнати нашу ідейно-політичну програму. Нині, коли обидва народи спливають кров'ю у боротьбі зі спільними ворогами, для цього настав відповідний момент.
Мусимо також ствердити, що з польського боку не видно ще такого погляду на історичні проблеми, які нині стоять перед обома народами, навіть поширюються гасла: «Ані п'яді землі з українських територій, які входили до складу Польської Держави у 1939 р., в українські руки». Мало того, можна навіть почути голоси, що Польща не може обмежитись своїми східними кордонами перед 1 вересня 1939, а повинна сягнути ще далі на схід і включити до складу Польської Держави наступні українські землі як «історично польські».
С А КС PZPR, zesp. 2225/10, sygn. 202/11-53.
[Детальне зведення — витяг] («З історії польсько-радянських відносин», том V, Варшава, 1969)
ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ
С. 111. З перших тижнів гітлерівської окупації на всій території Західної України, як і на інших окупованих територіях СРСР, у десятках міст і сотнях населених пунктів і сіл у відповідь на звернення Центрального Комітету ВКП(б) і Ради народних комісарів СРСР, викладене у директиві від 29 червня 1941 р. і ухвалі від 18 липня 1941 р., почали виникати підпільні організації, групи і антифашистські комітети. Їх створювали українські й польські антифашисти, серед яких значну частину становили комуністи, колишні члени КПЗУ.
(…) За ініціативою польських антифашистів: З.Друждж-Сатановської, Р.Сатановського, В.Рожковського, Ю.Парнаса, Яна і Казимира Буржинських, Ю.Шафарчика і українців та білорусів: К.Кухарчика, Г.Нестерчука, М.Восинського, М.Ободовського, П.Сумко, М.Дежурко, Б.Бовгіра виникло кілька польсько-українських антифашистських груп у Дубровицькому районі і в південній частині Столінського району, особливо у таких заселених значною кількістю поляків селах: Вороне, Бухличі, Удрицьк, Висоцьк, Лудинь, Велюнь, Задень, Тимень, Воробін, а також у розташованому в глибині лісового масиву селі Хочинь. З цих груп у 1942–1943 рр. сформовано кілька партизанських польських, польсько-українських і українських підрозділів, серед них Хочинський партизанський загін під командуванням Я.Буржинського, а на півроку пізніше польський партизанський загін ім. Т.Костюшка під командуванням Р.Сатановського.
С. 112. У Хочинських лісах спільну антифашистську групу створили мешканці сіл Купеля і Слобідка та українського села Млинки. У Рокитнівському районі, поблизу залізниці Сарни — Олевськ молодь польських сіл Перестанець, Єльно, Омельно, Татикне, Ладо, Ломськ, Томашгород організувала конспіративну групу з 20 осіб.
Очолили її поляки, колишні члени комсомолу, — Ст. Лабендський і Г.Гарбовський. (…) Подібну підпільну групу утворили польські антифашисти з сіл Окопи, Долгань, Нетреба, Боровські Будки, розташованих на східному березі Случі, на схід від Березного. (…) Третя польська підпільна група у тому самому районі виникла в селі Мочулянка і дістала назву Польська Збройна Організація. Вона об'єднала молодь сіл Глушкове, Мокре, Стара Гута, Рудки, Мичаківка, Бесерівка. (…)
С. 114. Не маючи можливості налагодити зв'язок з керівним центром на «Великій Землі», з Центральним Комітетом КП України і з Українським штабом партизанського руху, львівське ліве антифашистське підпілля сконтактувалося з Центральним Комітетом Польської Робітничої партії і Головним Командуванням Гвардії Людової у Варшаві і, спираючись на вже діючі організації та антифашистські групи, восени 1942 р. утворило округи ППР і ГЛ. Діяльність нових підпільних і бойових організацій розширено на дистрикт Галичина, тобто на Львівську, Станіславську, Тернопільську і Дрогобицьку області, де створено мережу осередків ППР і бойових груп ГЛ. Серед провідних діячів організації треба назвати поляків: Ю.Сливку — першого секретаря Львівського обкому ППР, Яніну Бір, А.Лещинського — першого обласного командира ГЛ, Л.Седлєцького, А.Полуб'яка (…) та багато інших польських і українських партизанів. Усього їх було більше 500. (…)