Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
Правитель завагався і забігав очима по залі. Король ельфів мав великий вплив у цих краях, і Правитель не бажав із ним ворогувати, до того ж він не надто забивав собі голову старими піснями: його цікавила торгівля та податки, вантажі та золото — цим інтересам він і був зобов’язаний своєю посадою. Проте решта городян була іншої думки — і невдовзі питання вирішили без його участі. Новини поширилися містом зі швидкістю пожежі. У ратуші та під її вікнами галасували люди. З причалів долинав тупіт безлічі квапливих ніг. Дехто почав співати уривки старих пісень про повернення Короля під Горою, — те, що прибув Трорів онук, а не сам Трор, їх анітрохи не турбувало. Пісню підхопили інші — й вона голосно та розкотисто залунала над озером:
Ось що вони співали — або щось дуже подібне, — лише куплетів було набагато більше і до пісні домішувалися безупинні вигуки, а також звуки арф і скрипок. Воістину, такого хвилювання в місті не пам’ятав навіть найстарший дід. Лісові ельфи й собі неабияк дивувалися і навіть трохи перелякалися. Звісно, вони не знали, як утік Торін, і їм почало здаватися, що їхній король припустився серйозної помилки. Щодо Правителя, то він бачив, що не залишається нічого іншого, як прислухатися до голосу народу, принаймні цієї хвилини, і вдати, що він вірить, ніби Торін — той, за кого себе видає. Тож він поступився Торінові своїм великим кріслом і посадовив Філі та Кілі обабіч нього на почесних місцях. Навіть Більбо дали місце за чільним столом і в загальній метушні не вимагали від нього жодних пояснень, звідки він прибув, — а в піснях не було навіть найтуманніших згадок про нього.
Невдовзі до міста в атмосфері загального ентузіазму привели інших ґномів. Усіх їх підлікували, підгодували, розквартирували й узагалі панькалися з ними щонайдогідливіше та щонайзапопадливіше. Торінові та його Компанії відвели просторий будинок, до їхніх послуг були човни та веслярі, а під вікнами в них сиділи юрби народу, цілими днями співаючи пісень і захоплено галасуючи, щойно якийсь ґном бодай носа показував надвір.
Деякі пісні були старі, а деякі зовсім нові — й у них самовпевнено оповідалося про близьку загибель дракона та про човни з коштовними дарунками, які прибудуть рікою до Озерного Міста. Натхненником цих останніх пісень значною мірою був сам Правитель, і ґномам вони не надто сподобались, але наразі прибульці жили в розкошах і дуже швидко знову погладшали та зміцніли. Власне, за тиждень вони цілком відновили сили і повбиралися кожен у шати свого кольору; бороди їхні були розчесані та доглянуті, хода — поважна. Торін виглядав і ступав так, ніби його королівство вже відвойовано, а Смоґа покришено на локшину.
Відтоді, як він і передбачав, приязнь ґномів до маленького гобіта зростала з кожним днем. Ніхто вже не стогнав і не бурчав. Вони пили за його здоров’я, поплескували по спині й метушливо упадали біля нього, що було саме доречно, бо настрій у нього був не дуже веселий. Він не міг забути зловісного вигляду Гори і відігнати від себе думки про дракона, а крім того, жахливо застудився. Три дні він чхав і кахикав, не годен був вийти надвір, і навіть після того всі його бенкетні промови зводилися до «белике бам збазибі».
Тим часом Лісові ельфи припливли зі своїми вантажами назад, і в королівському палаці зчинився великий переполох. Не знаю, що трапилося з начальником варти і мажордомом. Звісно, ґноми в Озерному Місті й слова не зронили про ключі та діжки, а Більбо мав обережність не робитися невидимим. Однак смію припустити, що ельфи про дещо здогадувалися, хоча, безперечно, пан Торбин залишився для них маленькою загадкою. Ну та принаймні Король ельфів знав тепер мету ґномівської виправи — чи думав, що знає, — і казав сам до себе:
— Добре-добре! Ще побачимо! Жодного скарбу не провезти через Морок-ліс без мого дозволу. Але гадаю, що вони погано закінчать, — і так їм і треба! — Він анітрохи не вірив, що ґномам до снаги здолати в бою такого дракона, як Смоґ, і мав велику підозру, що вони спробують здійснити пограбування чи щось подібне, — а це свідчить, що він був мудрий ельф — мудріший за озерних людей, хоч і не зовсім мав рацію, як ми побачимо наприкінці. Він заслав шпигунів на узбережжя озера та якомога далі на північ у бік Гори і став чекати.