Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Герцог Медіна-Сідонія надав адміралові у розпорядження позику — п'ять мільйонів мараведі, а королева задля цього обернула на гроші золото і коштовності, конфісковані у маврів і євреїв, але навіть цих величезних грошей виявилось замало, щоб покрити всі попередні витрати. І, як ширилися чутки, людей, що побували вже на суді святої інквізиції і були виправдані нею, знову запроторювали до в'язниць і спалювали на вогнищах, а їхнє майно переходило в королівську шкатулку. Добре, що гроші не пахнуть, інакше всі ці мільйони тхнули б кров'ю і смаленим м'ясом.
Щоб управляти справами експедиції, було створено спеціальну раду у справах Індії на чолі з Хуаном Родріго де Фонсеком.
Пан нарешті дозволив мені вирушити в Геную — побачитися з синьйором Томазо.
Я так був стомлений незвичним мені блиском двору і безперервними святами, що їх влаштовували на честь адмірала, що залюбки ступив на хистку палубу фелуки.
Я згадав слова адмірала, сказані мені, коли ми познайомились: «Я буду перший, хто здійснив таку подорож, і на тебе також впаде відблиск моєї слави».
Так воно і сталося насправді. Ще в Барселоні до мене підходили молоді дворянські фертики, які виявляли бажання подружитися зі мною, а в Кадісі мені це вже почало навіть набридати.
Я певен, що іншим часом вони з презирством поставилися б до моїх зашкарублих рук і скромного вбрання, але зараз на мені справді лежав відблиск адміралової слави.
Я жалкував, що зі мною не було мого любого друга Орніччо, який краще від мене зумів би віднадити цих нероб.
На фелуці, дізнавшись, що я з адміралового почту, до мене також неодноразово зверталися з розпитами. Але тут це були свої люди — матроси. Я годинами розповідав їм про наше плавання і, мабуть, збентежив не одного сміливця. Тут, на фелуці, мене почали опосідати найрізноманітніші сумніви.
Ще в Барселоні синьйор Маріо так сказав про пана: «Він, як ніхто, гідний слави і пошани. Але він співає, як соловей, і, як соловей, сам зачаровується своїми піснями. Я боюсь цього». Хоч секретар і не розтлумачив мені сенсу фрази, я зрозумів його без пояснень.
Здійснивши видатну за сміливістю подорож, ризикнувши вирушити в море Пітьми і перепливти саргассові водорості, відкривши нові острови і досягнувши, слід гадати, берегів таємничого Катаю, адмірал вже одним цим прославив своє ім'я в уяві сучасників і в пам'яті нащадків.
Але цього йому здалося мало. Він сам своїми оповідями про скарби щойно відкритих країн затьмарив розум монархів і звів нанівець свої справжні заслуги. Блиск і дзвін золота засліпив і оглушив монархів, і вони вже не могли міркувати про щось інше…
Зайнятий розмовою з матросами або охоплений своїми сумними роздумами, я так і не помітив, як, поминувши всі середземноморські порти, наш корабель почав наближатися до Генуї.
У приміщенні для пасажирів була надмірна задуха, і я, як і інші мандрівники, розташувався на палубі. Матрос, що подружився зі мною у дорозі, показав мені чоловіка у синьому плащі.
— Бачиш ти цього високого? — прошепотів він мені на вухо. — Це фіскал[92] святої інквізиції. Він марно не вирушив би в цю подорож: без сумніву, він когось вистежує.
Я зацікавлено глянув на велетня у синьому плащі.
— Було б краще, якби він був менший на зріст, бо він надто звертає на себе увагу, — сказав я. — Людина, яка побуває в його лапах, потім впізнає його в будь-якому вбранні.
— Людині, яка побуває у нього в лапах, — обізвався матрос, — уже не доведеться його впізнавати вдруге.
Підстеливши плаща, я ліг на палубі й почав спостерігати зорі й пригадувати свою першу подорож до Генуї.
Несподівано чиясь тиха розмова привернула мою увагу.
— Чи не помиляєшся ти, Хуаното? — спитав хтось пошепки. — Якщо ти схибиш, дзуськи матимеш нагороду. Я тобі навіть не поверну грошей за проїзд від Кадіса до Венеції. А там є чим поживитися: як мені відомо, він все своє майно обернув на коштовності і везе їх з собою у сундучку.
— Я не помиляюсь, кабальєро[93], — відповів другий. — Ви бачили, як я спритно вистежив його вчора?
Мене зацікавила ця нічна розмова, і я тихенько виглянув з-за щогли. Той, котрого називали Хуаното, був низький, кремезний чолов'яга, що весь час сновигав по палубі і надокучав мандрівникам своїми розмовами. Другий був велетень у синьому плащі, якого Хуаното величав кабальєро. Це ставало вже зовсім цікавим. Обережно підсунувшись, я влаштувався зручніше і приготувався слухати далі.
92
Фіскал — донощик, шпиг, таємний спостерігач.
93
Кабальєро — в Іспанії пан, дворянин.