Велике плавання

Уродженці Палоса, Уельви та Могери перші залишили нас. Потім розійшлися інші. Лише кілька матросів, які не мають, як і я, ні роду, ні племені, виявили бажання вирушити разом з адміралом.

Незабаром мій радісний настрій затьмарився звісткою про смерть Алонсо Пінсона. Хоч би в яких стосунках він був з адміралом, але це був хоробрий і досвідчений моряк.

Пан, який давно затаїв проти нього злість, не захотів слухати ніяких його пояснень у Палосі. Тоді Пінсон написав листа монархам, прохаючи допустити його особисто подати пояснення і виправдання. Кажуть, що сувора відповідь короля так вплинула на нього, що він захворів начебто з горя і помер.

А дехто казав, що Пінсону під час бурі розбило груди об щоглу, і він помер від цього каліцтва.

Я вважаю це вірогіднішим, бо не така людина був Алонсо Пінсон, щоб впасти у відчай від монаршої неласки.

Крім того, неласка ця поширилася б і на його братів, проте прибулі з Барселони зустрічалися з ними при дворі, а також у могутнього герцога Альби.

Десь посеред квітня ми наблизилися до Барселони, і тут нас перестріли юрби людей, які йшли за нами аж до самого міста.

Слід нагадати, що навіть звільнення Іспанії від маврів не відзначали так урочисто. Правда, пан наш любить блиск і пишноту і зробив все можливе, щоб вплинути на натовп.

Один з індіанців, привезених з островів, помер ще у морі, троє важко захворіли, і їх, непритомних, залишили в Палосі, але шестеро, а серед них і наш любий Аотак, супроводжували адмірала.

Вони йшли попереду процесії, вбрані в золото і перли. Незважаючи на те, що в себе на батьківщині вони бачили золото не частіше, ніж будь-хто з європейців, своїм виглядом вони мали доводити, що цей дорогоцінний метал для них — річ цілком звична.