Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Жак: Вона втратила свого чоловіка під час однієї подорожі до Парижу; і клята душа, той чоловік, і слова не хотів чути про причастя перед смертю. Тоді ту пані замка, у якої Рішар зустрівся з абатом Гюдсоном, попросили помирити його з чепцем.
Пан: Що ти хочеш сказати своїм чепцем?
Жак: Чепець це шапчина, яку надівають на голови немовлятам.
Пан: Розумію. І як вона заходилася переконувати його, щоб він змалився?
Жак: Сіли колом біля вогню. Лікар, помацавши пульс хворого, який, як він помітив, був дуже кволий, сів до кола з іншими. Пані, про яку мова, сіла ближче до ліжка хворого і звернулася з кількома питаннями до доктора, так щоб і не говорити дуже голосно і щоб хворий почув усе, що йому з розмови належало чути. Отак між тією пані, доктором і кількома присутніми зав'язалася розмова, яку я вам перекажу за порядком.
Пані: Чи не сказали б ви нам, докторе, як почуває себе пані принцеса Пармська?
Доктор: Щойно я був в одному домі, де мене запевнили, ніби їй так погано, що нема жодної надії на видужання.
Пані: Ця принцеса завжди була зразком побожности. І кожного разу, коли почувала себе в небезпеці, жадала висповідатися й причаститися.
Доктор: Парох* з Сен-Року має принести їй сьогодні святі мощі до Версалю; але він прибуде запізно.
Пані: Не сама лише інфанта подає цей добрий приклад. Пан герцоґ Шеврез, який був важко захворів, не чекав, поки йому запропонують висповідатися й причаститися, він сам покликав священика, і це було вельми приємне для родини.
Доктор: Йому тепер багато ліпше.
Хтось з присутніх: Певно ж, що від причастя не вмирають; навпаки.
Пані: Справді, коли надходить небезпека, належить виконати цей обов'язок. Здається, що хворі не розуміють, як важко для тих, що їх оточують, пропонувати їм це зробити, хоч і як це конечне.
Доктор: Я був сьогодні в одного хворого, який два дні тому спитав мене:
— Докторе, як ви оцінюєте мій стан?
— Пане, у вас велика гарячка, і важкі напади її будуть повторюватися.
— Ви припускаєте, що черговий напад може статися в скорому часі?
— Ні, але я боюся лише за сьогоднішній вечір.
— Коли так, то я мушу попередити одну людину, з якою маю полагодити справу, що стосується мене самого, щоб упоратися з нею, поки ще маю ясну голову...
Він висповідався і прийняв святе причастя. Я прийшов увечорі, нападу гарячки не було. Учора йому було ліпше; сьогодні небезпека для нього вже проминула. У своїй лікарській практиці я бачив багато випадків такого впливу святого причастя.
Хворий (до прислужника): Принеси сюди мою курку.
Жак: Принесли йому курку, він хотів її розламати, але йому бракувало сили. Йому порізали крило, на маленькі шматочки. Він зажадав хліба, жадібно кинувся на нього і почав жувати на повен рот, але не міг проковтнути і мусів виплювати на серветку. Потім зажадав чистого вина, ледве змочив ним губи й промовив:
— Я почуваю себе дооре...
Але не минуло й півгодини, як він був мертвий.
Пан: Але все таки та пані почала була добре... А як з твоїм коханням?
Жак: А наша умова, на яку ви погодилися?
Пан: Розумію... Ти влаштувався у замку Деґляна, і стара служниця наказала своїй молодій донці Денізі відвідувати тебе чотири рази на день і доглядати тебе. Але заки ти оповідатимеш далі, скажи мені, чи Деніза зберегла свою цноту?
Жак (кашляючи): Думаю, що так.
Пан: А ти?
Жак: Опливло вже багато часу, як по моїй цноті й сліду не стало.
Пан: Виходить, це не була твоя перша любов?
Жак: Чому ж?
Пан: Тому що люблять ту, якій свою цноту віддають, як і тебе любить лише та, яку ти позбавив цноти.
Жак: Іноді так, іноді ні.
Пан: А як ти втратив свою цноту?
Жак: Я її не втратив; я за всіма правилами поміняв її.
Пан: Розкажи мені кількома словами, як відбувся цей обмін.
Жак: Це було б, як перша глава в євангелії Луки — безконечна літанія, той народив і т. д.,* починаючи від першої й кінчаючи Денізою, останньою.
Пан: Яка переконана, що дістала її, а насправді — ні.
Жак: Як і перед Денізою дві сусідки в нашому селі.
Пан: Які вірили, що дістали твою цноту, хоч її й сліду не було.
Жак: Так.
Пан: Обдурити двох, не віддавши їм своєї невинносте, не велика штука.