Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Я: За твоє, хрищений. Біґре, мій друже, пий з нами. Ти багато печалуєшся з-за малої дрібниці.
Біґр-син: Я вже вам сказав, що не буду пити.
Я: Гаразд, припустимо, що твій батько вгадав. Не велика біда, ти її побачиш, ви порозумієтеся, і ти переконаєшся, що помилявся.
Біґр-батько: Гей, лиши його; либонь він заслуговує на те, щоб та потвора покарала його за клопіт, якого він мені завдає. Отак, ще по одній, а тоді повернемося до твоєї справи. Я так розумію, що мені належить відвести тебе до твого батька; але як ти думаєш, що я маю йому сказати?
Я: Усе, що хочете, усе, що ви чули від нього сто разів, коли він приводив вашого сина.
Біґр-батько: Ходімо...
Він вийшов, я за ним, ми прибули до нашої хати; я пустив його в двері самого. Цікавий почути розмову Біґрового й мого батька, я заліз у кут, за перегородку, звідки міг чути кожне їх слово.
Біґр-батько: Ось послухай, куме, мусиш йому пробачити ще й цього разу.
— Пробачити йому, але що?
— Ти удаєш, ніби не знаєш.
— Я зовсім не удаю, бо таки не знаю.
— Ти роздратований і маєш на це підстави.
— Я ні крапельки не роздратований.
— Кажу тобі, що ти роздратований.
— Коли тобі хочеться, щоб я був роздратований, хай буде по-твоєму. Але спочатку я хочу знати, яку він дурницю втяв.
— Гаразд, хай там буде три чи чотири рази, алеж він не робить так щодня. Ну, трапиться товариство молодих хлопців і дівчат; п'ють, сміються, танцюють; час біжить швидко; дивись — уже й хата замкнена...
Біґр додав, стишивши голос:
— Вони не хочуть нас слухати. Але скажи по щирості: чи ми були мудріші від них у їх віці? Сказати тобі, хто поганий батько? Той, хто забув помилки своєї юности. Скажи мені, чи не траплялося нам не ночувати дома?
— А ти, Бігре, мій друже, скажи мені, чи ми самі не мали нахилів, які не подобалися нашим батькам?
— Отож я й кричу більше, ніж мені болить. Роби й ти те саме.
— Але Жак завжди ночує дома, бодай дома ночував сю ніч, я певний цього.
— Гаразд, як не сю ніч, то іншу. У всякому разі ти не гніватимешся на свого хлопця?;
— Ні.
— І як я піду, ти не будеш його бити?
— Напевно, ні.
— Даєш мені слово?
— Даю тобі слово.
— Слово чести?
— Слово чести.
— У такому разі домовилися, і я піду собі...
Коли мій хрищений Біґр дійшов до порога, мій батько, ударивши його легенько по плечу, мовив до нього:
— Біґре мій друже, тут щось не теє, наші хлопці, твій і мій, хитрі бестії, і я дуже боюся, чи не втяли вони нам щось сьогодні. Але з часом це виявиться. Бувай здоров, куме.
Пан: І чим закінчилася пригода між твоїм другом Біґром і Жюстиною?
Жак: Тим, чим і належало їй закінчитися. Він гнівався; вона гнівалася ще більше, ніж він. Вона плакала, він розчулився. Вона присягалася, що я найкращий друг, якого можна мати; я присягався, що вона найчесніша дівчина на все село. Він нам повірив і вибачився перед нами; та й любив нас і шанував більше, ніж раніше. Оце й був би початок, розвиток і кінець історії про втрату моєї невинности. А тепер, мій пане, я хотів би, щоб ви зробили моральний висновок з цієї сороміцької історії.
Пан: Треба ліпше знати жінок.
Жак: І ви потребували цієї моралі?
Пан: Треба ліпше знати друзів.
Жак: Хіба ви будь-коли могли вірити, що може бути бодай один такий, що встоїть проти вашої жінки чи дочки, як вона напосядеться здобути його?
Пан: Треба ліпше знати батьків і дітей.
Жак: Ідіть геть, пане, за всіх часів вони тільки те й роблять, що пошивають одні одних у дурні, і так робитимуть, скільки й світу.
Пан: Усе, що ти кажеш, — це вічні істини, але ніколи не шкодить їх нагадувати. І хоч не знати, яке буде оповідання, яке ти обіцяв розповісти мені після цього, можеш бути певен, що не знайде в ньому нічого повчального тільки дурень. Продовжуй.
•••
Мене мучить сумнів, читачу, чи не віддав я честь Жакові і його панові висловити деякі міркування, які по праву належать тобі. Коли б це було так, тоді ти можеш вважати ці міркування далі своїми, а Жак і його пан погодяться на це без претенсій. Мені здасться, я постеріг, що тобі не до вподоби слово Біґр.* Хотів би я знати — чому? Це справжнє прізвище мого стельмаха: повідомлення про народження і смерть, шлюбні контракти — все підписане прізвищем Біґр. Нащадки Біґрів, яким сьогодні належить майстерня, називаються Біґрами. Коли їх діти, до речі — гарненькі, з'являються на вулиці, люди говорять: «Он маленькі Біґри». Коли ви вимовляєте прізвище Буль, вам пригадується найвизначніший з усіх столярів, яких ви знали.* Отак і в тих місцях, де живуть Біґри, ніхто не вимовить прізвища Біґр, не згадавши при тому найкращого стельмаха, скільки й сягає людська пам'ять. Той Біґр, чиє ім'я стояло в кінці всіх молитовників початку цього століття, був одним з його предків. І якби трапилося, щоб хтось з нащадків Біґра уславився у великому ділі, прізвище Біґр стало б не менш величним для тебе, ніж Цезар або Конде.* Бо може бути Біґр і Біґр, як Віль-гельм і Вільгельм. Коли я кажу просто Вільгельм, — це не буде ні завойовник Великої Брітанії, ні торговець сукном з «Адвоката Патлена».* Саме з себе ім'я Вільгельм ні героїчне, ні міщанське: отак і Біґр. Просто Біґр ще не означає ні славного стельмаха, ні котрогось з його звичайних предків чи нащадків. По щирості сказавши: чи може саме прізвище викликати почуття смаку чи несмаку? На вулицях вештається повно псів, яких називають Помпеями. Дай мені спокій з своєю фальшивою делікатністю, інакше я поведуся з тобою, як лорд Четтем з членами парляменту,* який сказав їм: «Цукор, цукор, цукор; що в цьому є дивного?» Отак і я добі скажу: «Біґр, Біґр, Біґр; чому й не називатися Біґром?» Як казав один старшина своєму генералові, великому Конде, що може бути гордий Біґр, як Біґр-стельмах, просто порядний Біґр, як ти і я, звичайні Біґри, як безліч інших.