Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Роздягаючи пана, Жак запитав його:
— Мій пане, чи ви любите картини?
Пан: Так, але в розповіді, бо хоч я так само, як і кожен аматор, можу категорично висловлювати свою думку, признаюся тобі щиро, що в кольорі й на полотні я нічого в них не тямлю; що я не можу розрізнити одну школу від іншої; що мені можуть дати Буше за Рубенса чи за Рафаеля; що я можу взяти погану копію за першорядний оригінал; що можу цінувати мазню, яка коштує шість франків, на тисячу екю, і давати шість франків за річ, варту тисячі екю. Врешті, скажу тобі, що я купував свої картини виключно тільки на мосту Нотр-Дам, у такого собі Трамблена, який за мого часу давав притулок убожеству чи розпусті і був руїною таланту для молодих учнів Ванльо.
Жак: Як це так?
Пан: Що тебе це обходить? Оповідай свою картину, і якомога стисліше, бо сон валить мене з ніг.
Жак: Станьте перед фонтаном Інносан або при арці Сен-Дені; ці два аксесуари потрібні для збагачення композиції.
Пан: Уже став.
Жак: Бачите посеред вулиці перевернутий фіякр з перебитою ув'яззю?
Пан: Бачу.
Жак: З нього вийшов один чернець і двоє дівчат. Чернець щосили кинувся тікати. Кучер силкується злізти з свого сидіння. Пудель з фіякра погнався за ченцем і схопив його за полу. Чернець борсається, як може, щоб вирватися з собачих зубів. Одна з дівчат, на якій ледве тримається одяг, груди її відкриті, зо сміху аж за боки береться. Друга, що набила собі на лобі ґулю, прихилилася до дверцят і вхопилася обома руками за побите обличчя. Тим часом згромадилася юрба, з криком і реготом збіглася вулична босячня, крамарі й крамарки повиходили з крамниць і поставали перед дверима, інші глядачі повистромлювалися з вікон.
Пан: Дідько б тебе взяв, Жаку, твоя композиція добре укладена, багата, дотепна, різноманітна й повна руху. Як повернемося до Парижу, однеси цей сюжет Фраґонарові;* побачиш, що він здолає з нього зробити.
Жак: По тому, як ви оповіли мені, як розумієтеся на малярстві, я можу прийняти вашу хвалу, не опускаючи очі долу.
Пан: Можу заложитися, що це одна з пригод абата Гюдсона!
Жак: Ви вгадали.
Читачу, тим часом, як ці добрі люди сплять, я хотів би поставити тобі маленьке питання, щоб ти помислив над ним, поклавши й собі голову на подушку: що за дитина могла б народитися від зв'язку абата Гюдсона й пані Ляпоммре?
— Може, порядна людина; може, несвітський негідник.
Скажеш мені про це завтра ранком.
•••
Цей ранок настав, і наші подорожні розлучилися, бо маркізові Дезарсі дорога лежала іншою стороною, ніж Жакові і його панові.
— Отже, повернемося тепер до Жакового кохання?
Я сподіваюся, читачу. Але зовсім певно можу лише сказати, що Жаків пан знає, котра година, що він понюхав табаки і мовив до Жака:
— Гаразд, Жаку, повернемося до твого кохання?
А Жак, замість відповісти на це питання, промовив:
—Чи не дідьча це робота! З ранку до вечора вони нарікають на життя, і бракує їм відваги зректися його! Походить це від того, що це життя, беручи загально, не таке вже й погане, чи, навпаки, в майбутньому вони бояться ще гіршого?
Пан: Те й друге. До речі, Жаку, чи ти віриш у потойбічне життя?
Жак: Я ні вірю в нього, ні не вірю; я не думаю про нього. Я лише користуюся, як можу ліпше, цим життям, яке нам відписане в рахунок майбутньої спадщини.
Пан: Щодо мене, то я почуваю себе, ніби лялечка в кожушку, і любо мені думати, що метелик, тобто моя душа, пробивши в свій час кожушок, вилетить з нього на суд Божий.
Жак: Ваше уявлення чудове.
Пан: Воно не моє; я його вичитав, здається мені, в одного італійського поета, на ім'я Данте, який написав твір під назвою: «Комедія про пекло, чистилище і рай».*
Жак: Це дивна тема для комедії!
Пан: Є там, бігме, чудові речі, особливо в пеклі. Єресіярхів він замикає у вогненних трунах,* з яких виривається полум'я і спустошує все навколо; невдячних розставляє по нішах, де вони проливають сльози, що замерзають у них на щоках; а ледачих ще в інших нішах і про цих останніх каже, що кров спливає з їх жил й її пожирають огидні хробаки... Але з якого приводу впала тобі на думку згадка про наше засудження життя, яке ми проте боїмося втратити?
Жак: З приводу того, що розповів мені секретар маркіза Дезарсі про чоловіка вродливої жінки з кабріолета.
Пан: Вона вдова?