Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
«Збучек… У тому, що моя поява на танцях його зацікавила, щось є». Проходячи повз кімнату чергування, Турчин через скляну стінку побачив Мірошниченка, котрий розмовляв по телефону. Всміхнувся до нього й показав очима, щоб зайшов до кабінету. Сержант поклав трубку й заспішив слідом.
— Ну, як? — міцно потиснув йому руку Турчин.
— Не зовсім добре. Коломієць розмову почув випадково. Він стояв під кущем жасмину. Може, бачили, росте неподалік танцмайданчика. Іван стояв, а вони проходили мимо.
— Хто був із Ігорем Збучеком?
— Невідомо.
— Невже Коломієць нікого не впізнав по голосу?
— Одного Збучека. Та й не прислухався до тої розмови: з дівчиною був.
«А що, коли цей Коломієць хоче навести нас на хибний шлях? Сержант каже, ніби він хлопець порядний, але…»
— Ви давно знаєте Коломійця?
— Давно. У школу разом ходили, тільки він ішов на клас нижче.
— Все одно будьте з ним обережні. А до Збучека прислухайтеся. Може, скаже то, що нас цікавить.
— У нього язик на веретені, то, може, й проговориться.
— Як ви думаєте, він може зламати замок на ларку?
— Певно, може. Особливо, як підіп'є.
— А… вдарити ломом людину по голові?
— Хтозна… Він із задерикуватих. Показатися, виставитися любить, а щоб хуліганити — ні. А от від Марченка всього можна чекати. Його не один побоюється, а не люблять навіть ті, з ким він розпив не одну пляшку.
— Конкретно.
— Хоч би той Збучек. Марченко розумніший за нього і силою бог не скривдив.
— Про Марченка щось нове маєте?
— Ні.
— Стежте далі. Найпильніше приглядайтеся до Марченка і Збучека.
Володимир Мірошниченко на танцювальному майданчику був своєю людиною. До служби в міліції, траплялося, в компанії хлопців, які цікавили Турчина, розпивав пляшку. Коли сказав Збучеку, що розжився на півлітру «Пшеничної», той буркнув:
— Не йде на душу. Голова й так аж розколюється.
Одутлий, із червоними очима, в'ялий і нерішучий, Збучек стояв осторонь. Тоня, його дівчина, теж не була веселою, як завжди, на всіх поглядала недовірливо, спідлоба.
— А ти клин клином, — порадив Мірошниченко. — І відразу розвидниться. Так що пішли, коли запрошую.
Збучек облизав тонкі сухі губи, нащось упхнув праву руку в кишеню штанів.
— Добре.
Сашко Марченко, зачувши про горілку, здивувався:
— Це ти серйозно?
— Ось лапни, — випнув груди Мірошниченко.
— Да-а, вовк у лісі здох, як не більше.
— Розмова з одним типом намічається.
— З суперничком, чи що? То на мене не розраховуй.
Сам того не відаючи, Марченко кинув міліціонерові рятівний круг.
— Ти тільки не вмішуйся. І хлопців притримай. А головне — дай знати їм, що стоїш за мною.
— О дає! Тебе ж за таке з міліції кишнуть!
— Нема за чим плакати.
— Що, дармові гроші обридли?
— Скільки там тих грошей. Я, коли був фрезерувальником, мав добрячий шматок. Та й хіба неодмінно морду товкти? Я йому таку штукенцію підстрою, що він згорить від сорому. Ви тільки не втручайтеся, не ставайте на його захист.
— Що ж це за штукенція?
— Секрет фірми.
Нагодився Моргун.
— Братця-кролики, про що балачка? Носом чую — пахне гуртовим. Я готовий!
— У тебе завше на дурничку рот широко розтулений, — Марченко спересердя чвиркнув, Моргун тільки засміявся.
Ніч була тиха, зоряна, але в парку, в затінку дерев снувалися сутінки, тому далеко від танцювального майданчика не відходили. Горілку розлили в стаканчики для морозива, якими Мірошниченко завчасно запасся. В Марченка та Збучека язики не розв'язувалися й після випитого, а от Моргун торохтів без угаву, як порожній млинок на вітрі.
— В тебе ще язик не отерп? — не втерпів Сашко.
— Ти хіба забув, що він без кісток? — не образився Віктор.
«Щось тут є, — гарячкував Мірошниченко. — Марченко не дає Моргуну рота розтулити, мабуть, потерпає, аби не сказав зайвого. Як навернути їх на потрібну розмову?»
— Ось ти, Сашко, якось казав, що кохання в паш вік — казка для дорослих. А я кажу: не казка. До нас недавно привезли побитого хлопця з Сухої Волі. Бачили б ви, як за ним дівчина умліває! Карний розшук як побачив те, то поклявся кістьми лягти, а злочинців знайти. Вже й ніби на слід напав, — завершив і обережно скосив очі на Марченка: як він? Проте на грубуватому Сашковому обличчі не зворухнувся жоден м'яз.