Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Отепер ти взяв до тями? — бувало, питав вождь. Гінець тільки тупо кивав головою.
— Тож розумієш, що цих сутичок уникнути неможливо? Ще один тупий кивок.
— І чому вони мають проводитися в лісі, і чому вибір цього місця для побоїщ якнайкраще слугує загальному благу, в тому числі і благу Лісовиків?
— Е…
— Якщо розглядати в далекосяжній перспективі?
— Е… так.
І тоді гінцеві ставала зрозумілою причина, і повертався він до лісу в середовище свого народу. Та, наближаючись до дому, продираючись крізь лісові хащі, він раптом усвідомлював, що начисто позабував усе почуте про саму причину, опріч того, що сказане здавалося йому напрочуд переконливим. А от суть самої причини геть випарувалася з його голови.
І звичайно ж, Лісовиків дуже тішило, коли наступного разу Князі Рівнин та Племена Холодних Гір черговий раз починали вогнем і мечем прокладати собі шлях крізь Ліс, заганяючи на той світ усіх Лісовиків, що попадали їм під руку.
Прак перервав свою розповідь і пететично закашлявся.
— Я був гінцем, — вів далі він, — коли після появи вашого корабля в лісі почалися битва за битвою. А жорстокості їм було не позичати в попередніх. Багато наших полягло. Я гадав, що можу донести суть причини до свого народу. І я пішов. Вождь Князів повідав її мені, та на зворотному шляху вона розсипалася і розтала в моїй голові, мов сніг на сонці. Так воно вже повелося, так воно вже і йшлося.
Піднявши очі на Артура, він знов захихотів, на цей раз зовсім тихо.
— І останнє, не враховуючи жаб, що залишилось у моїй пам'яті від еліксиру правди — це останнє послання Бога сотвореному ним усьому сущому. Маєте бажання послухати?
На мить усі завагалися, підозрюючи, що Прак жартує.
— Це суща правда, — запевняв він. — Не зійти мені з цього місця. Його груди ледь здіймалися, дихати йому було важко. Голова незграбно
завалилася набік.
— Коли я вперше дізнався, про що йдеться, то враження великого те на мене не справило, — не вгавав він, — та я пригадую, яке враження склала на мене розповідь вождя Князів і як скоро вона випарувалася з голови, тож, виходячи з цього, я вважаю, що з самого послання пожитку буде більше. Хочете послухати, про що воно? Бажаєте?
Слухачі тупо закивали.
— Ще б не хотіли. Якщо вже вам так кортить, то я пропоную полетіти та пошукати його самим. Воно виведено тридцятифутовими вогненними літерами на вершині Квентульсько-Квазгарських Гір в країні Севорбойпстрії на планеті Прелюмптарн, це третя від сонця Зарс в галактичному секторі Ку-Ку-Сімка Дріб-Джі-Гамма. Його охороняє Панцерлусковинна Домовина Ту-паря.
Після цієї заяви зависла довга тиша, яку нарешті порушив Артур.
— Даруйте, де отевочки, як його? — перепитав він.
— Воно виведено, — повторив Прак, — тридцятифутовими вогненними
літерами на вершині Квентульсько-Квазгарських Гір в країні Севорбойпстрії на планеті Прелюмптарн, це третя від…
— Даруйте, — знову перепитав Артур, — яких гір?
— Квентульсько-Квазгарських Гір в країні Севорбойпстрії на планеті…
— Якій країні? Я не зовсім розібрав.
— Севорбойпстрії, на планеті…
— Сервоб… якої?
— О Господи всемилосердний, — зітхнув Прак і роздратовано віддав Богові душу.
В наступні декілька днів Артур час від часу згадував про послання Боже, та врешті вирішив не піддаватися спокусі відшукати його і твердо дотримуватися першоплану — осісти на якійсь маленькій мальовничій планеті і сумирно коротати свої дні. «Врятувавши Всесвіт двічі протягом одного дня, — розмірковував він, — можна жити трохи спокійніше».
Друзі висадили його на планеті Кріккіт, яка знову стала ідилічно-пасторальним раєм, хоча пісні часом і доводили його до шалу.
Він присвячував багато часу польотам.
Він навчився спілкуватися з птахами і виявив, що розмова з ними наганяла фантастичну нудьгу. Пернаті тільки й щебетали про швидкість вітру, розмах крил, співвідношення енергії і маси, коли повезе — то про ягоди. Прикро, та він виявив, що коли ти засвоїш пташину «говірку, то відразу усвідомлюєш, що піднебесний простір постійно заповнений цим пустопорожнім цвіріньканням. І від нього нікуди не дінешся.
З цього приводу Артур, урешті-решт, занедбав літальний спорт і привчив себе до життя долі, і йому воно подобалося, хоча пустопорожнє цвірінькання доносилося і до самого низу.