У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Попри директорове запевнення, мені таки принесено загнуту візитівку від маркізи де Камбремер. Прибувши перевідати мене, стара дама спитала, чи я тут, і, дізнавшися, що я приїхав лише вчора і ще не оговтався, не стала добиватися до мене і (мабуть, почекавши перед аптекою і перед галантерейною крамничкою, поки виїзний лакей, злізши з передка, розплатиться чи отовариться) вирушила назад до Фетерна старим парокінним восьми-ресорним повозом. Зрештою туркіт його коліс часто лунав на вулицях бальбецьких і маленьких виселків, розкиданих по узбережжю між Бальбеком і Фетерном, і щоразу пишний повіз брав на себе очі їхніх мешканців. Не те щоб зупинки у постачальників були метою цього виїзду. Мстою було чаювання або garden-party в якогось нешеретованого шляхтича чи міщуха, негідного такої високої чести. Маркіза, ця така родовита й багата серед місцевої голопузої шляхти пані, у своїй незмірній доброті й простоті боялася уразити тих, хто її запрошував, і тому бувала на всіх навколишніх збіговиськах світських. Звичайно, замість їхати казна-де, щоб слухати в задушливій віталеньці безголосу співачку, а потім з обов’язку місцевої аристократки й відомої меломанки садити їй компліменти, маркіза воліла б прогулятися або сидіти в чудових фетернських садках, біля стіп яких дрімає серед квіток сонна гладінь затоки. Але вона знала, що пан дому — дідич чи там полупанок із Менвіля-ла-Тентюр’єра або з Шатокура-л’Оргеє — вже заповів гостям її прибуття. Отож, якби маркіза де Камбремер того дня виїхала, але не показалася на святі, той чи інший гість, прибулий з надморського виселку, міг би почути туркіт коліс і побачити маркізин повіз, і тоді їй годі було вимовитися, що її затримали в Фетерні. Знайомі маркізи де Камбремер часто бачили, як вона їде на концерт до такого дому, де їй, як вони вважали, не місце; це, на їхній суд, якось уймало їй честь, а все через мар-кізину доброту, але їй зовсім не уймало чести, коли запрошення йшло від них, тоді вони гарячково себе питали, чи з’явиться вельможна пані на їхньому підвечірку. Зате як їм попускало після пережитих кількох днів неспокою, коли потому як панна дому чи якийсь літник-аматор прокурникає перший номер, якийсь гість ознаймить (нехибний знак, що маркіза приїде!), що бачив коней і славетний повіз перед майстернею годинникаря чи перед аптекою. Отоді-то маркіза де Камбремер (а вона й справді над’їжджала в товаристві синової і своїх гостей, яких привозила з собою зі згоди ощасливлених господарів) знову лишала в усій славі в очах гостителів: адже для них її приїзд, такий очікуваний, був тією нагородою, задля якої вони, може, головно, хоча, звісно, приховуючи цей мотив, і надумали місяць тому піти на витрати й клопоти для проведення підвечірка. Побачивши маркізу, прибулу до них на чаювання, вони згадували не про ущерблений роз’їздами до здрібнілих сусідів маркізин гонор, а про її панське ложе, про пишноту її замку, про пиху її синової з дому Леґран-ден, чия зарозумілість так розходилася з солодкою аж нудною добродушністю свекрухи. їм здавалося, ніби в світській хроніці «Ґолуа» вони вже читають скапареного ними-таки в сімейному колі, за закритими дверми дописа про «закуток Бретані, де вміють веселитися», про «щонайвитворніший підвечірок, що добіг кінця потому, як гості пообіцяли господарям знову одвіда-ти їхні пенати». Щодня вони очікували газету, побоюючись, що там не буде згадки про їхній підвечірок і що про гостину маркізи де Камбремер у них знатимуть лише їхні гості, а не широка читацька маса. Нарешті надходив благословенний день: «Теперішній сезон у Бальбеку винятково успішний. У моді камерні денні концерти...» тощо. Дяка Богові, ім’я маркізи де Камбремер надруковано без похибок і названо ніби й мимобіж, але серед перших присутніх. Господарям залишалося тільки вдавати, ніби їм не до вподоби газетний галас, бо він може посварити їх із тими, кого не можна було покликати, і вони облудно запитували себе при маркізі де Камбремер, хто стоїть за цим нескромним дописом, проте маркіза, доброзичлива й вельми порядна дама, кидала примирливо: «Розумію, що вас це дратує, а я, навпаки, дуже рада, що всім стане відомо про мою гостину у вас».