У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

На візитівці, врученій мені, маркіза де Камбремер написала, що позавтрьому в неї підвечірок. І звісно, ще два дні тому, хоч як змордувало мене світське життя, я був би щасливий втішатися цим життям, перенесеним у сади, де завдяки мальовничості Фетерн буяли на волі фіги, пальми, троянди, збігаючи аж до моря — моря іноді середземноморського блакиття й супокою, — по якому перед початком свята вирушала на той бік затоки по значних гостей яхта. Коли всі збиралися, яхта, захищаючи їх від сонця опущеним тентом, правила за їдальню, куди подавано частування, а ввечері відвозила назад тих, хто нею переправлявся. Була то предивна розкіш, але дуже коштовна, і щоб якось надолужити видатки, яких вона вимагала, маркіза де Камбремер намагалася всіляко примножувати зиски й між іншим винаймала

— вперше — на літо одну зі своїх посілостей, зовсім одмінну від Фетерна: Ла-Распальєр.

Еге ж, два дні тому яким чудовим відпочинком від паризького «вищого світу» здався б мені в новому для мене обрамленні підвечірок, це збіговисько незнайомого мені щабльового дворянства! Проте нині мені було не до розваг. Я написав до маркізи де Камбремер листа з перепросинами, а за годину перед тим завернув з порогу Альбертину: гризота знівечила в мені будь-які прагнення, — так сильна гарячка відбиває апетит.

Назавтра мала приїхати мати. Мені здавалося, ніби я вже маю більше права жити при ній, що я її краще розумітиму тепер, коли всяке чуже і принизливе для мене життя змінилося напливом болісних спогадів, терновий вінець яких охоплював і ушляхетнював мою та її душу. Так я гадав; насправді ж до правдивої скрухи, якою була скруха моєї матері, — скрухи, яка підтинає у тобі життя надовго, а іноді й навік, тільки-но ти утратив кохану істоту, — дуже далеко перелітній скорботі, якою все-таки була моя, — скорботі запізнілій і скороминущій, скорботі, яка в’ялить тебе лише через багато часу після самої події, бо скорботу, перш ніж відчути, треба збагнути; скорботі, якої зазнає багато людей і всього лиш відміна якої є те, що боліло нині мені, породжене непроханими спогадами.