Українське письменство

«Нині дарданського роду в майбутньому суджену славу, Кращих нащадків твоїх італійського племені й крові, Світлих героїв, що наше імення у спадщину візьмуть, — Все я тобі покажу, й прочитаєш ти власную долю. [760] Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить? Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне. Сільвій ім’я його буде, твоє то поріддя останнє, Старощів пізніх твоїх нагорода. Лавінія-мати В лісі догляне його і на батьківське царство поставить, І Альбалонгу стару він під скіпетр наш завоює. Цей от, найближчий, це Прока, троянського племені слава; Нумітор далі і Капій, і той, хто тебе нагадає Іменем, честю, побожністю, — Сільвій Еней, коли тільки [770] Доля дозволить йому царювати у місті альбанськім… Що за юнацтво, поглянь! Скільки сили у них бойової! Скільки вінків горожанського дуба їм чола вінчає: Ці тобі Габії чесні осадять, Номент і Фідену; Ті коллатінські мури складуть на гірських стромовинах, Болу, Пометію, Кору і Фавна святе городище! — Назви повік голосні на землях, не названих нині. Далі за дідом, дивися, син Марса іде до престолу, Ромул, що Ілія-мати (славетного кров Ассарака) В світ приведе. Подивись: двоє пер на шоломі у нього. [780] Так, його батько богів на діла призначає великі; Так, під рукою у нього наш Рим величавий огорне Міццю і владою землю, а духом сягне до Олімпа, — Рівняву всю семигорбу єдиною взявши стіною, Благословенний потомством героїв… Так мати-Кібела