Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
— Якщо ви теж на службі, то зрозумієте мене. Я з установи «Йоганес лаборатріз». У нас сталася плутанина через поспіх, і ось… сюди надіслали не ту кардіограму, що треба. — Якусь мить вона старалася виправдатися, аж поки це стало зайвим перед нескінченно поблажливою усмішкою. — Розумієте? Не той, що треба, запис серцебиття.
Міс Трейнор кивнула. Заклопотана подіями в будинку, вона вкрай неуважно слухала пояснення.
— Це серйозна справа, — вела далі лаборантка. — Пацієнт, до якого потрапила Монсенова кардіограма, вважав себе настільки здоровим, що вчора вирішив пограти в поло… А його кардіограма, що дісталася містерові Монсену…
Їй перехопило подих. На той час усмішка міс Трейнор розпроменілася так, що її можна було вимірювати люксметром. Секретарка взяла розмову на себе.
— То в цьому пакеті справжня кардіограма містера Монсена?
— Так.
— Гаразд, я сама про все подбаю. Можете не турбуватися. Доктор Кардіфф уже не лікує цього пацієнта.
Коли вдячна дівчина пішла собі, міс Трейнор залишилась на місці й відкрила великий конверт. Не розумілася на кардіограмах, а ось пояснювальну записку вона безцеремонно прочитала, перш ніж повернутися до вітальні.
Ситуація в цій кімнаті напружилася й пожвавилася. Другий молодик повернувся з обшуку й стояв над Емметом, зважуючи в жмені шість капсул. Еммета це не тішило. Такого виразу на його обличчі міс Трейнор ще не бачила раніше. Це було схоже на спокій, описаний у його книжці, — затишшя перед потужним мусоном.
— Це ті таблетки, які дав мені доктор Кардіфф, — повільно проказав він, обернувся до іншого полісмена й знизив голос до конфіденційного тону: — Якщо хочете знати, хто дав мені цей непотріб…
— Є певна рослина, яка росте в різних частинах світу… — звернувся Еммет до Дейвіса й змовк. Цього разу його перебив млявий голос від дверей.
— Привіт, Чарлі.
Петтіґру впізнав третього юнака, що стояв на порозі.
— Привіт, Джиме! — вигукнув він. — Що ти тут робиш?
— Прийшов сюди чергувати, — відповів Джим, трохи докірливо кивнувши на міс Трейнор. — Минулого вечора ця леді викликала мене сюди і, здається, забула про це. Я заснув на задньому сидінні машини.
Міс Трейнор звернулася до Карлоса Дейвіса.
— Він теж медбрат, — пояснила вона. — Я запросила його сюди, коли містер Монсен відпустив інших.
— Ця леді змусила мене триматися збоку, — поскаржився Джим. — Зробила так, щоб я ходив, уникаючи всіх, від кімнати до кімнати. А потім вийшла з кимсь на прогулянку! Я не заснув до сьомої ранку!
— Чи знайшов ти непотріб? — нетерпляче спитав Петтіґру.
— Який ще непотріб? Маєш на увазі той, 1932 року випуску, в якому я спав?
— Це мій автомобіль, — відрубала міс Трейнор. — І дуже хороший.
Мабуть, це Джимове зауваження спонукало її ступити кілька кроків, вручити переглянуту кардіограму докторові Кардіффу й додати кілька уривчастих слів — таких, які іноді називають добре вибраними.
За тиждень біля дверей і далі цвіли троянди — «Анжель Перне», «Черокі» та «Сесіль Брюннер» у дворі, а «Талісмани» й «Чорні хлопці»[243] випнулися на веранду різнобарвною гамою, заглядаючи у вікна крізь москітьєри. Вони начебто мали цікаві цілющі властивості, що їх зазвичай не приписують трояндам, адже Еммет так і не ковтнув останньої із зелених капсул, щоб вилікуватися від малярії.
Навпаки, він диктував. У цього слова грубуватий відтінок, тож варто сказати, що бували часи, коли ці двоє зовсім не потребували слів для спілкування. І нехай незабаром троянди відцвітуть до наступного року, зате інше цвітіння, поміж ними, може тривати вічно.
Привітання Люсі та Елсі
У квітні 1939 року подружжя Фіцджеральдів поїхало у відпустку на Кубу. Для них обох це обернулося жахіттям. Скотт запив, і його довелося госпіталізувати в Нью-Йорку, а тоді Зельда мусила сама повертатися до лікарні «Гайлендз госпітал». Відтоді вони вже ніколи не побачилися. «Привітання Люсі та Елсі» постало в той час. Фіцджеральд почав писати його майже зразу, як тільки повернувся, ще недужий, до Каліфорнії з Нью-Йорка.
Фіцджеральд дав на розгляд це оповідання безпосередньо Арнольдові Ґінґрічу, редакторові журналу «Есквайр», у середині літа 1939 року. Ґінґріч, уподобавши твір, надіслав його своєму читачеві Альфреду Смартові із запискою: «Аль, яке у Вас враження від цієї сучасної версії “Батьків + синів” як оповідання для “Есквайра”?» 15 серпня Смарт дав негативну відповідь: «Лист Еванза до Джорджа дуже вже аморальний, а католицький аспект треба було б мити і прати». Наступного дня Ґінґріч написав Фіцджеральдові докладного листа, в якому виклав багато чого, що йому сподобалося в оповіданні, але не згадав ні про аморальність листа Вордмана Еванза до Джорджа, ні про «католицький аспект». Він похвалив оповідання: «Розвиток подій мені видається правильним», — але був проти одного з весіль. «Я розумію, що моє заперечення зачіпає внутрішній зміст оповідання, а не якісь другорядні речі, — вів далі Ґінґріч, майже вибачливо, та все одно просив зміни: — Чи не могло б статися щось інше, замість другого шлюбу?» Фіцджеральд нічого не змінив.
Дві додаткові сторінки альтернативної машинописної версії оповідання свідчать, що свого часу головною темою оповідання була зовсім не батьки і сини, а батьки і дочки. Чоловік, із чийого погляду розвинуто цю версію, був Чонсі Ґарнетт, філадельфійський архітектор, друг родин і Люсі, і її молодого чоловіка Ллевелена. Люсі втекла до Коннектикуту, щоб вийти заміж за нього, а коли вчинено традиційно й «правильно», все пішло не так. Ці дві сторінки збережено з пояснювальним написом Ґінґріча й повернуто в маєток Фіцджеральда після його смерті.
Щоразу, коли Джордж Лоусон Дюбаррі[244] приїжджав відвідати свого батька на Кубі[245], діялось одне й те саме. Перед кожними такими відвідинами пошта Джорджа випереджала його самого, і батько, який звався Лоусон Дюбаррі, розпечатував першого листа й, прочитавши «Шановний Джордже» (або інколи «Любий Джордже»), тільки тоді виявляв, що це адресується синові. У таких випадках він завжди заплющував очі, вкладав аркуша в конверт, а коли пізніше віддавав його синові, мав вираз провини на обличчі, пояснюючи, як це сталося.
Те, що Лоусон згодом назвав «отим листом», у спекотний липневий день надійшло до його кабінету в Панамериканській нафтопереробній компанії[246]. Чи то через піт на скельцях окулярів, чи то через неозначене звертання «Привіт, друзяко!» на початку листа, але Лоусон з розгону прочитав перші кілька сторінок, перш ніж розпізнав, що це синова кореспонденція.
А тоді він мусив дочитати до самого кінця.
Вісімнадцятилітній Джордж був другокурсник Єльського університету, що його закінчив сам Лоусон. Джорджева мати померла, тож Лоусон тяжко та нездарно виконував роль матері й батька, поки синові не вдалося вскочити в Єль — способом, яким вимучена рибина вскакує в човен. Це викликало в Лоусона надію, що все найгірше вже позаду.
Лист, проштемпельований у Парижі, надійшов від Джорджевого сусіда в гуртожитковій кімнаті — Вордмана Еванза. Прочитавши один раз, Лоусон підійшов до дверей і сказав своїй секретарці: «Оцю годину — ніяких телефонів».
Повернувшись до свого столу, він прочитав листа вдруге. Пропускаючи їдкі коментарі юнака про чужоземні краї та звичаї, батько зосередився ось на чому:
30 червня 1939 року
…Що ж, вона піддалася на човні, і я не проти сказати тобі, що мені було лячно стати в неї першим. Зрештою, боявся я тільки хвилину, подумавши, що вона може втратити голову, а ми ж то вже два дні, як виїхали з Шербурга. Та найгірше було те, що вона раптом сприйняла всю цю справу аж так усерйоз, і в Парижі я пережив жахливу сцену, поки позбувся цієї дівки. Їй сімнадцять, вона вчиться в коледжі, і якби не я, то в неї був би хтось інший… Як там пішло з Елсі? Чи ти домігся свого, а чи вона й досі торочить, що, як католичка[247], не погоджується із запобіганням вагітності?[248] Бери їх, поки молоді, — ось моя теорія. Принаймні не влипнеш у таке, що мені сталось у квітні цього року… Якщо почуєш, що нам випадає нагода відбемкати сюїту в Гаркнеській вежі[249], то надішли мені нічну телеграму. А коли напишеш листа, повідом у ньому про Любу шістнадцятилітку. Ми зможемо порівняти деякі соковиті подробиці, якщо вона доведе діло до кінця. (Я мав намір передати тобі слова лікаря, які почув від нього перед тим, як мав покинути нашу Благословенну Країну. Він сказав, що зі мною все гаразд; але після тижня, проведеного в цьому божевільному місті… та годі з тим, я більше турбуюсь про себе, ніж про Люсі.)
243
«Анжель Перне», «Черокі»… «Чорні хлопці»… Сорти троянд. «Анжель Перне» — рожево-оранжеві троянди. «Черокі» — зіркоподібні білі кущові, поширені на півдні, вони стали символом штату Джорджія. «Чорні хлопці» — темно-малинові виткі троянди — виведено в Австралії 1919 року. Фіцджеральд багато знав про квіти, в його папках збереглися витяті з друкованих видань їх фотографії, зокрема й троянд. Зельда знала ще більше, любила малювати квіти й вирощувати їх. Фіцджеральд завжди пов’язував дружину з квітами, передусім із трояндами «Черокі», аромат яких Зельда привласнила своїй автобіографічній героїні Алабамі Беґґз у книжці «Врятуй мене, вальсе».
244
…коли Джордж Лоусон Дюбаррі… Френсіс Скотт Фіцджеральд, упродовж усього свого життя великий любитель історії Франції, дав батькові та синові в цьому оповіданні прізвище однієї з найвідоміших королівських коханок в історії — Жанни Бекю, мадам дю Баррі (1743–1793). Після того, як помер її коханець Людовік XV, його наступники Людовік XVI та Марія Антуанетта заслали мадам дю Баррі в монастир. Усіх трьох стратили на гільйотині під час Французької революції.
245
…відвідати свого батька на Кубі… До 1934 року американська військова окупація Куби після іспано-американської війни (з 1898 року) означала, що американські компанії мали привілей на видобування корисних копалин у цій країні, зокрема й нафти. У 1939-му, в час, про який ідеться в оповіданні, Кубою правив генерал Батіста, і там процвітали американські бізнесмени, а також бандити, як-от Меєр Ланскі.
246
…до його кабінету в Панамериканській нафтопереробній компанії… Заснована 1916 року, Панамериканська нафтова і транспортна компанія була глибоко замішана у скандал «Тіпот доум» на початку 1920-х років. Скандал спалахнув через здобутий способом підкупу, на дуже вигідних умовах лізинг видобутку захищених балансових запасів нафти у Вайомінгу. Фіцджеральд натякає про дволичність, давши подібну назву компанії Дюбаррі, а також вибравши місцем дії Кубу.
247
…як католичка… Паралель із фразою в другому розділі «Великого Ґетсбі»: «Дейзі зовсім не була католичкою, і хитрість, прихована в цій брехні, справила на мене неабияке враження».
248
…із запобіганням вагітності? …повідом у ньому про Любу шістнадцятилітку. На час подій, описаних у цьому оповіданні, у більшості американських штатів шлюбний вік становив шістнадцять років. Історично ж цей вік був значно нижчий. Дискусія про запобігання вагітності почалася своєчасно, адже й далі були чинні закони Комстока про заборону використання протизаплідних засобів і у США було дуже важко роздобути такі засоби. Під час Першої світової війни з-поміж солдатів усіх держав тільки американські не одержали презервативів. Аргументи про випадки сифілісу та гонореї, про легкодоступні в Європі презервативи змінили дискусію про контрацептиви у США. 1932 року Маргарет Санґер, активістка контролю над народжуваністю, спонукала лікаря в одній зі своїх клінік замовити протизаплідну діафрагму з Японії. Цей засіб конфісковано, а 1936 року Федеральний суд США розглянув справу про одну пачку японських маткових кілець і постановив, що Закон Комстока не може заборонити постачання контрацептивів ліцензованому медикові. Вордман Еванз має на увазі венеричні хвороби, пишучи про слова лікаря: «Він сказав, що зі мною все гаразд». Юнак стурбований тим, що цілком міг заразитись у Парижі. Єдиним медичним препаратом проти сифілісу в ті часи був сальварсан («магічна куля»). У лікуванні цієї недуги тоді ще не застосовували антибіотиків.
249
66-метрова вежа з карильйоном у Нью-Гейвені. Належить Єльському університету. За часів Фіцджеральда в ній було десять дзвонів, нині — п’ятдесят чотири.