Король у Жовтому

— Так? — спонукав його продовжувати Еліот.

— Ну, небезпечна жінка для нього — це, мабуть, викапана Єзавель[120].

— Та мабуть, — погодився він.

— Але він насправді хороший хлопець! — продовжив Кліфорд. — Якщо він вірить, що світ такий самий світлий і чистий, як його серце, то я присягнуся, що він має слушність.

Еліот підточив вуглину і повернувся до замальовки, зауваживши:

— Що ж, він не почує жодної песимістичної думки від Річарда Осборна Еліота.

— Розумієш, він для мене наче приклад, — сказав Кліфорд і розгорнув маленьку напахчену записку на рожевому папері, що лежала на столі неподалік. Прочитавши її, усміхнувся та почав писати відповідь на чудовому папері кремового кольору, насвистуючи куплет з «Міс Гельєт». Дописавши й запечатавши листа, він почав ходити туди-сюди студією, вимахуючи своїм ціпком.

— Йдеш на побачення? — спитав сусід, не обертаючись.

— Ага, — відповів він, дивлячись Еліотові через плече, як той відтворює освітлення на своєму малюнку.

— Завтра неділя, — сказав він після нетривалої паузи.

— І? — спитав Еліот.

— Ти вже бачив Колетту?

— Ні, але побачу сьогодні. Вони з Роденом і Жаклін підуть до Бола. Сподіваюся, ви з Цецилією теж там будете?

— Гм, ні, — мовив Кліфорд у відповідь. — Цецилія сьогодні вечерятиме вдома, а я думав навідатись до Міньйон…

Еліот кинув на нього несхвальний погляд.

— Ти можеш домовитися щодо Ля Роше і без мене, — продовжував той, уникаючи погляду Еліота.

— Що ти вже зібрався робити?

— Нічого, — відповів Кліфорд.

— Не забивай мені баки, — зневажливо сказав Еліот. — Ніхто не піде до Міньйон, коли призначено вечерю у Бола. З ким ти тепер?.. Хоча ні, навіщо у тебе допитуватися! — він підвищив голос і вдарив люлькою по столу. — Який сенс наглядати за тобою? Що скаже Цецилія? Га? Що вона скаже? Прикро, що ти не можеш бути послідовним і вірним хоча б протягом двох місяців. О, Юпітере, Латинський квартал — поблажливе місце, але ти паплюжиш його добру натуру, та й мою власну теж!

Підвівшись, він надягнув на голову капелюха і пішов до дверей.

— Одному Богові відомо, чому люди все ще ведуться на твої виверти. Проте ведуться ж, і я разом з ними. На місці Цецилії чи будь-якої з тих гарненьких дуреп, до яких ти залицявся і залицятимешся далі, за будь-яких умов — на місці Цецилії я б дав тобі добрячого ляпаса! А тепер я йду до Бола, аби, як завжди, перепрошувати за тебе та давати раду справам, і мені начхати, куди ти там підеш. Але, присягаюся щелепою студійного скелета, якщо ти завтра не з’явишся з малювальними приладами в одній руці та Цецилією під іншою, та ще й у доброму гуморі, я пориваю з тобою. І хай решта думає, що їм заманеться. Добраніч.

Кліфорд також побажав йому доброї ночі з найлюб’язнішою усмішкою з усіх можливих і розвернувся до дверей. Витягнувши годинника, він дав Еліотові десять хвилин, аби зникнути, а потім дзвінком викликав консьєржа, бурмочучи до себе: