Король у Жовтому

Наприкінці 1920 року уряд Сполучених Штатів Америки майже завершив упровадження програми, прийнятої протягом останніх місяців адміністрацією Вінтропа[2]. Країна перебувала у стані цілковитого спокою. Усім відомо, як вирішуються проблеми з тарифами та безробіттям. Війна з Німеччиною, що розпочалась з її нападу на острови Самоа, начебто не лишила жодного знаку на добробуті країни, а тимчасова окупація Норфолка армією загарбника була забута у світлі численних перемог військового флоту США над силами супротивника. Воєнний успіх спричинив суттєве погіршення стану військ генерала фон Ґартенляубе у штаті Нью-Джерсі. Інвестиції у Кубу та Гаваї цілком виправдали себе, острови Самоа як важливий вугільний порт так само відповідали витратам.

Країна займала вигідну оборонну позицію. Кожне прибережне місто було максимально укріплене наземними фортифікаціями. Під опікою командування, що впровадило прусську систему набору[3], армія збільшила свої лави до трьохсот тисяч військовослужбовців з мільйоном потенційних вояків у резерві. Шість величних ескадр, що складалися з крейсерів і лінкорів, охороняли шість військово-морських баз, залишаючи пароплави на захист прибережних вод. Шановні добродії із Заходу нарешті усвідомили, що інститути для підготовки дипломатів необхідні для освіти баристерів[4] не менше за юридичні школи. Таким чином, тепер наші закордонні інтереси могли захищати не тільки патріоти-самоучки. Словом, нація процвітала.

Чикаго, ненадовго паралізоване після великої пожежі (вже другої в історії міста), відродилося з руїн набагато величнішим за те біле місто-іграшку, яким воно було у 1893-му. Всюди вишукана архітектура замінювала потворну, раптовий потяг до благопристойності врятував від наявних жахіть навіть Нью-Йорк. Вулиці розширили, замостили бруківкою і належно освітили, всюди висаджували дерева й розбивали сквери. Застарілі надземні мости заміняли підземними трасами. Нові адміністративні будинки були чудовими зразками архітектури. Довгий ланцюг грубих кам’яних набережних, що оточував острів, перетворили на парки, які стали справжньою знахідкою для населення. Піднесення державної опери й театру цілком виправдало їх фінансування. Національна Академія дизайну Сполучених Штатів зрівнялася зі схожими європейськими закладами. Мало хто заздрив міністрові культури та мистецтв (ані його повноваженням, ані обов’язкам), на відміну від міністра лісового господарства та мисливства: робота останнього стала набагато легшою через впровадження кінної поліції.

Останні домовленості з Британією та Францією також принесли свої плоди: депортація євреїв-нелегалів (як засіб самозахисту), заснування незалежного негритянського штату Своні, контроль над імміграцією, нові закони щодо натуралізації та поступова централізація впливу виконавчої влади — все це неодмінно слугувало національній безпеці і спокою. Коли уряд вирішив «індіанське питання», а міністр військових справ замінив ескадрони індіанських кавалеристів у національних костюмах мізерними угрупованнями, прив’язаними до скорочених полків, американці зітхнули з полегшенням. Коли в результаті масштабного Конгресу Релігій фанатизм і нетерпимість було поховано у пісках минулого, коли доброта і милосердя почали об’єднувати непримиримі конфесії, багато хто думав, що настав рай на землі. Принаймні у Новому Світі, де він здавався надзвичайно справжнім.